"Сподіваюсь, глядачі цього не помічають": ведучий Андрій Штангрет щиро про робочі курйози й ефіри після обстрілів

У кожного журналіста є свій спосіб розповідати історії. Для Андрія Штангрета це не лише робота перед камерою, а й можливість ділитися тим, що його захоплює, – через тексти, розмови та власні проєкти. Водночас поза ефірами він зовсім не такий говіркий, як можна було б подумати. Андрій зізнається, що любить побути в тиші, обміркувати пережите й побути наодинці зі своїми думками.

популярні відео

Журналістика давно стала для нього чимось більшим, ніж просто роботою. Тут є місце і для серйозних розмов про війну, і для історій, у яких хочеться розібратися до найменших деталей, і для власних ідей, що зрештою переростають в окремі проєкти. А ще – для мрій про зовсім інше життя, де замість нескінченного потоку новин будуть тиша, природа й власна ферма.

У межах спецпроєкту 24 Каналу "За кадром" ведучий Андрій Штангрет розповів про свій шлях у журналістиці, роботу над власними проєктами, емоції, які залишаються після ефірів, і життя, яким воно є поза камерою.

"Доводилось імпровізувати": про перші кроки в журналістиці та 24 Канал

Ще у школі вчителька зарубіжної літератури казала, що з голосом Андрія він мав би бути або священником, або радіо-телеведучим. Вже після 11-го класу він чітко знав, що хоче навчатися в Києві, хоча батьки й не були в захваті від такої ідеї. Попереду були навчання в університеті, перші спроби роботи на телебаченні та шлях від практиканта до ведучого прямих ефірів.

Батьки дуже не хотіли мене нікуди відпускати в інше місто, бо це ж далеко (сам я з Івано-Франківська), дорого і взагалі як "мамина квіточка" буде жити одна. Однак все склалось добре– з усмішкою згадує Андрій.

Він закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю "Тележурналістика", але працювати за фахом почав ще на другому курсі.

Першим місцем роботи став регіональний телеканал "РАІ". Туди Андрій прийшов на практику, але, схоже, вирішив узяти від неї значно більше, ніж передбачала навчальна програма. Йому було цікаво буквально все, тому постійно шукав нагоди навчитися чогось нового.

Я буквально ходив за людьми і просив мене навчити, як знімати відео, як керувати режисерським пультом, як монтувати, як працює звук. І це зрештою спрацювало– розповідає ведучий.

Згодом у його професійній історії з’явився телеканал "Апостроф". Андрій прийшов туди журналістом, коли медіа лише запускалося, а залишив уже ведучим прямих ефірів – у період, коли YouTube-канал мав майже 2 мільйони підписників.

Це був цікавий досвід з огляду розвитку медіа, буквально ти стаєш частиною народження і становлення телеканалу– каже Андрій.

До першого прямого ефіру зі студії Андрій готувався в особливий для країни час. Він відбувся приблизно за тиждень до початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Формат програми передбачав живе спілкування з глядачами: люди телефонували до студії, ставили запитання, розповідали про те, що їх турбувало, а команда обговорювала ці теми із запрошеними гостями.

Перед першим виходом в ефір Андрій, звісно, хвилювався. Проте невідомість виявилася значно страшнішою за саму роботу. Щойно програма почалася, напруга поступово відступила, а все стало на свої місця.

У темряві найбільше лякає невідомість, десь так було і тут. Коли ти вже там, то не так і страшно– пригадує ведучий.

Цей досвід став ще одним кроком до роботи, у якій важливо не лише добре підготуватися, а й уміти зібратися в потрібний момент. Адже прямий ефір не завжди розвивається за планом, а журналістові доводиться швидко реагувати на обставини.

Тим часом пропозиція долучитися до команди 24 Каналу надійшла дуже вчасно. Про те, що медіа шукає ведучих, Андрієві написала його одногрупниця, а нині вже колега – ведуча ефіру Ольга Білан.

Андрій та Ольга в студентські роки / Фото з особистого архіву ведучого

Далі були співбесіда та пробний запис, під час якого майбутньому ведучому довелося покладатися не стільки на завчасно підготовлений текст, скільки на власну здатність орієнтуватися в ситуації.

Коли я прийшов, то не підготував текст на пробний запис, довелось імпровізувати, спираючись на те, що прочитав уранці. І мені здається, навпаки, це зіграло мені на користь– розповідає Андрій.

Зрештою, така несподіванка могла стати своєрідною перевіркою готовності до роботи в прямому ефірі. Ведучий має бути здатним швидко зорієнтуватися, навіть коли щось іде не за планом. Щоправда, під час пробного запису потрібно було показати й уміння працювати із суфлером. Тут на допомогу прийшла Оля Білан, яка поділилася з колегою власним текстом, за що він вдячний їй досі.

Відтоді минуло трохи більше року роботи на 24 Каналі. Андрій говорить про команду з теплом і задоволенням, наголошуючи на людях, із якими працює щодня.

"Кожен день робочий": про підготовку до ефірів та ранкові ритуали

На думку ведучого, в журналістиці немає чіткого моменту, коли можна остаточно відкласти роботу до наступного дня. Навіть якщо в розкладі немає ефірів чи записів, новини не зупиняються, а разом із ними триває й робота журналіста. Андрій зізнається: він постійно читає, слухає та дізнається щось нове, аби залишатися в контексті подій.

У день, коли запланований ефір, до цього додається моніторинг інформаційного порядку денного та підготовка до розмов із гостями. Важливо не просто зібрати актуальні новини, а й знайти теми, які можна розвинути в дискусії та які справді мають значення для суспільства.

Від цього, до речі, зазвичай хочеться відштовхуватися, бо живемо в такий час, коли питань більше, ніж відповідей. Сподіваюся, хоча б частково мені вдається задовольнити запит аудиторії– розповідає Андрій.

Попри постійний потік новин, у його ранках є місце й для музики. Андрій давно мріяв про власну колекцію платівок і тепер поступово втілює цю ідею в життя.

Прокидаєшся, готуєш собі каву, ставиш у програвач платівку і сідаєш дивитися, що там за ніч відбулося у світі– описує свій ранок ведучий 24 Каналу.

У його музичних уподобаннях є місце різним настроям і виконавицям – від Лани Дель Рей до "Уляни Дель Рей". Андрій не стверджує, що кожен його ранок починається саме так, однак цей ритуал повторюється достатньо часто, щоб стати особливим способом налаштуватися на день.

Водночас до ефіру Андрій прагне виходити з відчуттям повної готовності. Він переконаний, що це його зона відповідальності, незалежно від обставин. Різні ситуації, звісно, трапляються, однак саме підготовка допомагає впевненіше почуватися перед камерою та зосереджуватися на розмові.

Андрій завжди моніторить новини, щоб бути готовим до ефірів / Фото надав ведучий

"Чистив зуби і мив голову на роботі": про складні моменти після обстрілів

Робота ведучого вимагає постійно залишатися в інформаційному контексті. Навіть коротка перерва іноді змушує заново збирати докупи події, зустрічі й новини, які встигли змінити порядок денний. Андрій не приховує, що після дня чи двох поза інформаційним простором може з’явитися відчуття, ніби ти вже не розумієш, що відбувається навколо. Щоправда, зазвичай повернутися в робочий ритм вдається досить швидко.

Та найважчими для нього є ранкові ефіри після російських обстрілів. Коли ніч минає в укритті, а звідти потрібно майже одразу їхати на роботу, часу на звичні ранкові справи просто не залишається. У такі моменти доводилося думати не лише про новини та підготовку до ефіру, а й про те, як привести себе до ладу перед камерою.

У мене на такі випадки в рюкзаку завжди є зубна щітка. Іноді доводилося чистити зуби і мити голову вже на роботі. А це ще треба якось тримати вигляд і концентрацію в ефірі, кожен раз думав: "Як я це витримав"– розповідає Андрій.

За цією буденною, на перший погляд, стоїть реальність українських журналістів, які виходять в ефір після ночей із повітряними тривогами й обстрілами. Потрібно зібратися, зосередитися на подіях, говорити з гостями та доносити інформацію до аудиторії, навіть коли сам іще не встиг оговтатися після пережитого. Таких ранків, за словами ведучого, було чимало.

У перерві між ефірами / Фото з особистого архіву

Окреме місце серед емоційних моментів в ефірі посідають новини про повернення українських військових із російського полону. Щоразу, коли Андрій розповідає про звільнених захисників, його переповнюють почуття. Радість від того, що вони нарешті ступають на рідну землю, переплітається з болем від усвідомлення того, через що їм довелося пройти за роки неволі.

З одного боку, дуже приємно, що вони нарешті повернулися на рідну землю. З іншого боку, неможливо уявити, що їм довелося пережити за ті роки в полоні. Сподіваюся, колись кожен, хто в полоні, обійме своїх рідних. Дуже сподіваюся– каже ведучий.

"Мені було соромно": про робочі факапи та інтерв'ю з гостями

Очевидно, що навіть досвідчені ведучі іноді припускаються помилок у прямому ефірі. А деякі з них згодом стають історіями, які вже можна згадувати з усмішкою. В Андрія теж є така історія: одного разу він провів увесь ефір, називаючи гостя не тим ім'ям.

Був переконаний, що він Артем, хоча насправді він Артур. Мені було дуже соромно за такий факап і, звісно, я вибачився. Зараз згадуємо це з посмішкою– розповідає ведучий.

Та якщо робочі курйози з часом перетворюються на кумедні спогади, то деякі інтерв'ю запам'ятовуються передусім масштабом підготовки та відповідальністю. Одним із таких для Андрія стала розмова зі співзасновником компанії FirePoint Денисом Штілерманом. Це було його перше виїзне інтерв'ю на 24 Каналі, тож хотілося, аби все минуло якнайкраще.

Підготовка виявилася непростою ще до початку запису. Андрієві вперше довелося пройти численні етапи перевірки та безпеки. Він вважає такі процедури цілком виправданими, зважаючи на специфіку роботи компанії, яка виробляє дрони й ракети для України.

Не менш серйозно ведучий поставився й до змістової частини розмови. Виробництво безпілотників і ракет – складна тема, яка потребує розуміння технологій, процесів і контексту.

Самому довелося стати майже експертом і багато чого дізнатися– пригадав він.

Повна розмова з Денисом Штілерманом: дивіться відео

"Хотів, щоб таке було й в Україні": про проєкт "Теорія Великого Злочину" та написання текстів

Окрім роботи в ефірі, Андрій Штангрет має ще один проєкт – власний канал про кримінальні історії. Ідея його створення з'явилась не раптово – за словами ведучого, він виношував її досить довго.

True crime дуже популярний у США та Європі, і мені хотілося зробити щось подібне для нашої аудиторії, бо запит є і він достатньо великий– розповідає Андрій.

Так, спільно з 24 Каналом запустили YouTube-канал "Теорія Великого Злочину", де розповідають про кримінальні історії з України та світу. Випуски виходять двома мовами – українською й англійською.

Для ведучого цей формат – можливість не просто переказувати історії злочинів, а й самому занурюватися в обставини загадкових убивств, діяльність серійних убивць і різних сект.

Особисто мені дуже подобається, бо ти ніби сам ведеш розслідування загадкових убивств, серійних маніяків чи діяльності різних сект– пояснює ведучий.

Зйомки відео для "Теорії Великого Злочину" / Фото з особистого архіву ведучого

Цікаво, що робота ведучого для Андрія поступово відкрила й інший напрям – написання матеріалів для сайту 24 Каналу. Колись він не надто любив писати тексти. За його словами, у період роботи журналістом йому було простіше виїхати на десять прямих включень, ніж підготувати один сюжет. Тепер же статті та колонки стали форматом, який приносить йому справжнє задоволення.

Зараз, коли я готуюся до ефірів, то паралельно в голові проскакують думки: "О, це, мабуть, класно зайде для сайту"– ділиться Андрій.

Ідеї, які виникають під час підготовки до ефірів, він обговорює з керівником одного з відділів сайту. Разом вони працюють над темами й подачею матеріалів, а колега допомагає з оформленням текстів. Так телевізійна робота нерідко стає відправною точкою для нових публікацій.

Найбільше Андрія цікавлять військова та міжнародна тематика. Саме в цих напрямах він бачить значний суспільний запит, адже події на фронті й міжнародній арені безпосередньо впливають на життя українців.

"Глядач не здогадується": про залаштунки та відповідальність журналіста

У кадрі глядач бачить ведучого, іноді – журналістів чи колег, які долучаються до розмови. Проте за кожним ефіром стоїть значно більше людей, ніж можна побачити на екрані. Хтось відповідає за звук і картинку, хтось налаштовує світло, планує участь гостей або стежить за тим, який вигляд ведучий має в кадрі. Андрій переконаний, що якісний ефір – це спільна робота команди, результат якої глядач бачить уже на екрані.

Утім, навіть злагоджена робота команди не може вберегти від усіх несподіванок. Гість може скасувати участь в останню мить, суфлер – зависнути, а програма – дати збій.

Коли глядач дивиться ефір, я сподіваюся, він не здогадується, коли щось іде не за планом. Якщо глядач дивиться і нічого не помічає, значить, ми добре робимо свою роботу– каже Андрій.

Аудиторія зазвичай бачить лише фінальний результат / Фото надав ведучий

Та за технічними нюансами й необхідністю швидко реагувати на непередбачувані обставини стоїть ще одна важлива складова журналістики – відповідальність за інформацію, яку отримує аудиторія.

Андрій переконаний, що ведучий має вміти дотримуватися балансу між думками, фактами та різними позиціями. Особливо важливо це стало після 24 лютого 2022 року, коли на тлі повномасштабної війни інформаційний простір наповнився вкидами й неправдивими повідомленнями.

Андрій наголошує, що журналісти мають бути джерелом надійної та правдивої інформації. Для цього недостатньо просто прочитати новину чи переповісти чужі слова – інформацію потрібно перевіряти, а до висновків підходити критично. Водночас він хотів би, щоб аудиторія також поступово виробляла власну інформаційну гігієну.

Завжди думайте про те, що читаєте, і тричі подумайте перед тим, як робити якісь висновки– закликає ведучий.

"Поза роботою я не такий говіркий": про відновлення сил, захоплення та мрії

Можна було б припустити, що людина, яка проводить ефіри й багато говорить на роботі, така сама говірка і в повсякденному житті. Проте Андрій руйнує цей стереотип. Поза роботою він цінує тишу, любить залишатися наодинці зі своїми думками й не відчуває потреби постійно заповнювати простір розмовами.

Я мовчу достатньо багато, мовчу і думаю, аналізую. Це допомагає впорядкувати думки і не зациклюватися багато на чомусь одному– зізнається ведучий.

У вільний час Андрій не такий говіркий, як в ефірі / Фото з особистого архіву

Відновлювати сили після робочих навантажень Андрієві допомагає спорт. Він навіть виробив власну формулу перезавантаження: тренування в спортзалі, п'ятнадцять хвилин у сауні, а на завершення – кава в гарному місці.

Щоправда, ідеальний вихідний Андрія може дещо відрізнятися від уявлень його дівчини про спільне дозвілля. Ведучий із гумором описує їхню різницю в темпераментах.

Уявіть, що ви активна дівчина, яка хоче постійно десь гуляти, відкривати нові місця. І ви живете з хлопцем, для якого ідеальний вихідний – це тиша, сон, і щоб його ніхто не чіпав. Ось моя дівчина живе з таким– жартує Андрій.

Є в нього й захоплення, яке займає чимало вільного часу, – комп’ютерні ігри. Андрій називає себе завзятим геймером і зізнається, що любов до них частково пов’язана з дитинством, коли можливості грати було не так багато.

Тепер він може не лише присвячувати іграм вільний час, а й поєднувати хобі з роботою. Дехто може знати його під нікнеймом KRAKEN – саме так Андрій виступає, коли долучається до роботи ведучим студії аналітики з Dota 2.

Андрій захоплюється комп'ютерними іграми / Фото надав ведучий

Та якщо спорт допомагає перезавантажитися, а комп’ютерні ігри дають змогу поринути в інший світ, то мрії Андрія ведуть ще далі від шуму великого міста. Якби в його житті не було журналістики й міської метушні, він, можливо, обрав би зовсім інший шлях – розводив би овець, облаштував власну ферму й кілька будиночків для відпочинку на природі.

Мені здається, для багатьох людей це було б хорошим і корисним відпочинком, а я б мав гроші для утримання цієї ферми. Хто зна, можливо, колись так і буде– ділиться він.

А поки найбільша мрія значно простіша й водночас важливіша за будь-які плани на майбутнє. Як і багато українців, Андрій хоче нарешті спокійно пожити – без постійного відчуття тривоги та реальності, до якої довелося звикати після початку повномасштабної війни.

Коли згадуєш якісь події до 2022-го року, то здається, що це було в минулому житті. На жаль, така реальність– говорить ведучий.

"Повторюю це постійно": про те, що важливо робити українцям зараз

Під час ефірів Андрій Штангрет регулярно повертається до думки, яку вважає важливою для кожного українця: попри втому й невизначеність, потрібно триматися та підтримувати одне одного. Він наголошує, що Росія не відступить сама собою.

Як це було на початку війни, так залишається і зараз – Сили оборони це все, що у нас є– говорить ведучий.

На його думку, допомагати українському війську, продовжувати донатити й не втрачати віри в краще потрібно незалежно від обставин. Андрій знає, що українці не обирали цієї війни й хотіли б якнайшвидше її завершення. Проте поки цього не сталося, важливо не дозволяти труднощам остаточно позбавляти себе сил.

Ведучий нагадує, що сама здатність України продовжувати боротьбу проти значно більшої за ресурсами держави вже є вагомим досягненням.

І мені дуже подобаються слова наших військових: "Нам потрібно лише протриматися на один день довше, ніж противнику". Хай так і буде– підсумовує Андрій.

Але в кожній історії є місце не лише серйозним словам. Наостанок ведучий вирішив виконати давню обіцянку мамі: "Колись я пообіцяв їй, що коли дам своє перше інтерв'ю, то обов'язково розкажу, як я в селі своїми ж руками розносив куряче лайно по городу, бо "це ж найкраще добриво". Цей момент настав".