10 років малювала "в стіл": як жінка з Іраку змусила світ будувати неможливе

Сьогодні Заха Хадід – справжня легенда світової архітектури. Водночас її шлях до успіху та здійснення власних мрій був напрочуд складним. Як жінка родом з Багдада навчила світ створювати неможливе, розповідаємо у матеріалі 24 Каналу.

Від "паперової архітекторки" до "Нобелівки" у сфері

Хадід народилася у 1950 році у Багдаді. Спершу здобувала освіту у Бейруті, а згодом переїхала до Лондона, де навчалася у відомій на весь світ Архітектурній асоціації. Наступним етапом стала робота в Office for Metropolitan Architecture (OMA). Згодом, натхненна власними ідеями, Хадід заснувала фірму Zaha Hadid Architects (ZHA).

Стиль, який у результаті прославив Хадід на весь світ, спершу завдавав їй чимало проблем. Архітекторка надихалася природою, зокрема, її вигинами та лініями, тому створювала особливі "м'які" проєкти. Прагнучи розширити межі можливого в архітектурі та дизайні, Хадід понад десять років малювала "у стіл".

У той час її роботи отримували шквал критики від колег-чоловіків, які важко переживали геніальність жінки. Хадід називали "паперовою архітекторкою", висміювали проєкти "без прямих кутів" та переконували, що з таким підходом до роботи клієнти взагалі ніколи не з'являться.

Водночас архітекторка залишалася вірною своєму баченню. Вона не погоджувалася коригувати ідеї під побажання інвесторів чи руйнувати унікальність свого стилю. Зрештою, завдяки власній наполегливості їй вдалося гучно заявити про себе на весь світ.

Міжнародне визнання Хадід здобула у 1983 році. Успіх їй приніс проєкт The Peak – центр дозвілля у відпочинку в Гонконзі. "Горизонтальний хмарочос", який спускався з пагорба по діагоналі, визначив естетику архітекторки та став втіленням ідеї сміливого дизайну. Завдяки композиції та певній фрагментарності робіт Хадід її почали вважати архітекторкою-деконструктивісткою.

На жаль, цей проєкт, як і низку інших, реалізувати не вдалося. Це дало визнання, але водночас закріпило за Хадід статус "паперової архітекторки". Її проєкти почали виставляти у музеях як витвори мистецтва, укріплюючись в думці, що реалізувати їх у реальності – неможливо.

Водночас Хадід продовжила доводити, що у житті немає нічого неможливого. Вирішальним для неї став проєкт пожежного депо Vitra в одному з німецьких міст. Також серед гучних втілень архітекторських ідей Хадід:

• "Міст-павільйон" у Сарагосі (Іспанія);
• Оперний театр Гуанчжоу (КНР);
• Художній музей Елі та Едіт Бродів у Мічигані (США);
• "Музей транспорту Ріверсайд" у Глазго (Шотландія);
• "Бібліотечно-навчальний центр Університету економіки та бізнесу" у Відні (Австрія).

За "Національний музей мистецтв ХХІ століття (MМXXI)" у Римі Хадід отримала премію Стірлінга від Королівського інституту британських архітекторів. Критики зауважували, що ця будівля стала гідним продовженням шедеврів "Вічного міста".

Хадід збудувала блискучу кар'єру у сфері, де на той час жінкам доводилося не лише доказувати цінність своїх проєктів, але й боротися з сексизмом та знеціненням. У 2004 році вона стала першою архітекторкою, яка отримала Прітцкерівську премію (її часто називають "Нобелівкою" цієї сфери).

Здобувши світову популярність та навіть легендарність, Хадід продовжила займатися найважливішим: реалізовувати свої ідеї. Крім того, вона охоче ділилася знаннями з іншими, зокрема, викладаючи архітектуру у багатьох світових навчальних закладах. Також вона не обмежувала власну креативність лише будівлями, але й розробляла дизайн ювелірних виробів, сумочок, взуття та навіть театральних декорацій.

Заха Хадід пішла з життя у 2014 році, до останніх днів займаючись улюбленою справою.