Мільйони на картини замість діамантів: найшляхетніша історія кохання родини Ханенків

Як їхнє захоплення перетворилося на музей, – розкаже 24 Канал.

  Adv

Як весільна подорож започаткувала колекцію?

Богдан і Варвара одружилися 1874 року. Під час весільної подорожі до Італії придбали перші твори спільного зібрання. Згодом пошуки мистецтва стали справою їхнього життя. Варвара мала власні колекціонерські інтереси: захоплювалася італійським живописом, майолікою, українськими іконами та народним мистецтвом.

Подружжя відвідувало аукціони, спілкувалося з антикварами й дослідниками. Поруч із європейськими картинами поступово з'явилися азійські старожитності, скульптура та пам'ятки античності. Навіть київський особняк облаштували для колекції: готична й ренесансна вітальні створювали особливе оточення для творів. Водночас приватні кімнати господарів були значно скромнішими за парадні зали.

Що Богдан заповів дружині?

Навесні 1917 року Богдан доручив Варварі передати його частину зібрання громаді Києва, запропонувавши долучити й свою. У родинному будинку мав постати музей, для утримання якого він передбачив дохід від сусідньої нерухомості.

Реклама

Того ж року Богдан помер. Варвара відмовилася залишати Київ і вивозити колекцію за кордон. Наприкінці 1917 року вона навіть перевезла сюди з петроградської квартири ще кілька десятків цінних творів.

Як Варвара захищала спільну справу?

У грудні 1918 року вона підписала "Дарчу заяву", передаючи колекцію, бібліотеку й особняк у відання Української академії наук. Однією з умов була неподільність зібрання. Однак 1919 року більшовицька влада націоналізувала майно Ханенків.

Варвара разом із мистецтвознавцем Георгієм Лукомським підготувала першу музейну експозицію. Право залишитися у власному домі їй довелося виборювати за підтримки української інтелігенції. До кінця життя вона мешкала в кімнатах третього поверху та працювала в музейному комітеті.

Що залишилося від їхньої мрії?

Варвара померла у травні 1922 року. Її поховали поряд із чоловіком у Видубицькому монастирі. Уже 1924 року радянська влада прибрала імена засновників із назви музею. Згодом колекцію почали розділяти, цінності вилучали для продажу за кордон або передавали до Ермітажу.

Імена Ханенків повернули музею лише 1999 року. Їхня історія збереглася у творах, які вони знаходили, вивчали й берегли разом. Спільне захоплення стало подарунком для наступних поколінь – і пам'яттю про подружжя, що присвятило мистецтву своє життя.