Найдовше слово в українській має 30 літер: мовознавиця пояснила нюанс

В українській мові є слова, які можуть зайняти майже цілий рядок, але далеко не всі з них почуєш у звичайній розмові. Мовознавиця Олена Онуфрієнко в коментарі УНІАН розповіла, яке слово вважають найдовшим в українській мові, де використовують такі мовні "гіганти" та в яких мовах одне слово може замінити ціле речення.

Яке найдовше слово в українській мові й чи є однозначна відповідь? Адже є різні категорії: найдовше в словнику, найдовше реально вживане і штучно складені "монстри". Що з цього справжній "рекордсмен", а що - інтернетні вигадки?

"Назвати одне слово беззаперечним рекордсменом не так просто. Це залежить від того, що саме ми шукаємо: найдовше слово у словнику, спеціальний науковий термін чи слово, яке справді часто використовують. "Дихлордифенілтрихлорметилметан" - слово, яке часто згадують як рекордсмена: 30 літер. Але це назва хімічної сполуки, і скільки людей у повсякденні ним користуються?" - каже науковиця.

Ще один приклад, який часто згадують, - "рентгеноелектрокардіографічний". Це слово пов’язане з назвою спеціального методу дослідження і належить до наукової термінології.

Проте можна також враховувати різні словникові форми, а якщо дозволити утворювати нові слова за правилами української мови, додаючи префікси, суфікси тощо, список потенційних рекордсменів може значно розширитися: "сільськогосподарський", "висококваліфікований".

Наприклад, від слова "конкурент" утворилося "конкурентний", а від нього - "конкурентоспроможний" і "конкурентоспроможність". Кожна додана частина уточнює зміст, і в результаті ми отримуємо довге слово, яке передає досить складне поняття.

Подібний принцип працює і в науковій термінології. Коли потрібно назвати речовину або описати певний процес, фахівці можуть поєднувати кілька компонентів.

Вона також навела як приклад німецьку мову, де довгі слова часто утворюються шляхом поєднання кількох іменників в одне. Наприклад, письмовий стіл - der Schreibtisch.

Де:

schreiben - писати;

der Tisch - стіл.

У фінській і турецькій мовах до основи слова також часто додають суфікси, які передають додаткові значення.

"Одна справа, якщо слово вже закарбоване у словнику, і зовсім інше - штучно створена конструкція, яку навряд чи хтось уживатиме в реальному житті", - наголосила мовознавиця.

Де такі довжелезні слова взагалі живуть - у якій сфері? Чи користується ними хоч хтось, чи вони "музейні"?

"Найчастіше такі слова все ж трапляються в наукових текстах, медицині, хімії, де використовують повну назву сполуки чи речовини. Але в реальній мові вони вам навряд чи знадобляться - принаймні ви називатимете їх скорочено чи абревіатурою", - відповіла мовознавиця.

Водночас не всі довгі слова зовсім не використовуються у повсякденні. Деякі з них виникають через поєднання багатьох частин слова чи мовні експерименти, і вони можуть бути "граматично можливими", додала вона.

Наприклад: конкурентоспроможність, неплатоспроможність, зовнішньоекономічний, висококваліфікований тощо.

"Саме по собі довге слово не є штучним. Якщо воно має конкретне значення й допомагає точно висловити думку, його довжина не має особливого значення. Інша річ - надзвичайно складні технічні чи наукові назви речовин", - зазначила експертка.

Чому в українській узагалі можливі такі довгі слова - це особливість нашого словотвору? Чи є мови, де слова ще довші, і чим це зумовлено?

"Тут треба розрізняти організацію мови та способи передавання значень. Десь значення передаються окремими словами, десь - закінченнями й суфіксами, деколи ці елементи можуть об’єднуватися. Українська належить до флективних мов: одне закінчення може передавати відразу кілька граматичних значень. У нас активно працює складання основ, особливо в науковій і технічній лексиці", - каже науковиця.

Водночас у полісинтетичних мовах, наприклад у мовах інуїтів Канади, до слова може входити стільки значущих частин, що воно передає зміст цілого речення.

Закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в школі, наукових установах і провідних українських видавництвах, зокрема в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка та Бібліотеці ім. В. І. Вернадського. З 1989 року працює в КПІ, де очолює кафедру української мови, літератури та культури.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Чому тарілка "стоїть", виделка "лежить", а горобець "сидить": пояснення філологині
• "Закатка" чи "закрутка": як правильно називати консервацію, - мовознавиця
• Чому не можна говорити "перший дебют" і "прейскурант цін": пояснення вчительки