Кремль потрапив у китайську пастку: Пекін більше не збирається грати за правилами Путіна

Понад 20 років тому, будучи ще порівняно молодою людиною, я накидав невелике есе про стан умів персон, що пихато називають себе російською зовнішньополітичною елітою, пише Андрій Піонтковський.

популярні відео

Есе про російську еліту

"Взагалі все російське євразійство ідеологічно вторинне, є функцією образи на Захід і виконує для російської "еліти" роль не більше ніж психологічної прокладки в критичні дні її відносин із Заходом. Всі ці мотиви чудово артикулировані в знаменитій блоківській поемі. Пристрасне зізнання в любові до Європи за найменшого сумніву у взаємності змінюється загрозливим – а якщо ні, нам нема чого втрачати, і нам доступне віроломство... ми обернемося до вас своєю азіатською пикою.

До чого тут Китай, сербські братики, іракський диктатор чи північнокорейський дебіл? Все це не більше ніж миттєві приводи, необхідні російській "еліті", що страждає на маніакально-депресивний синдром, для з'ясування відносин з вічно ненависним і вічно улюбленим Заходом. Не до випадкового товариша по чарці, а до небес Заходу звернене екзистенційне російське питання: "А ти мене поважаєш?" Немає відповіді.

Китай же – це кішка, яка гуляє сама по собі вже кілька тисячоліть. Самодостатня держава, яка жодними комплексами, на відміну від російської політичної "еліти", не страждає, і в жодного стратегічного партнерства з Росією, тим більше на антиамериканській основі, не потребує. Якщо ці блідолиці північні варвари, які свого часу нав'язали Серединній імперії несправедливі договори, чомусь надають таке значення паперам про "стратегічне партнерство" та "багатополярність", то заради безперебійного постачання російської сировини можна ці папірці і підписати.

Але відносини зі США, основним економічним партнером та політичним суперником, для КНР набагато важливіші, ніж відносини з Росією. Вибудовуючи їх, Пекін керуватиметься чим завгодно, але тільки не комплексами російських політиків, які мріють вигукнути: "Нас із Великим Китаєм 1,5 мільярда людей", – і пригрозити сухим кулачком Америці з китайського обозу. Але, схоже, не дуже й беруть у цей обоз кремлівських нафтогазотрейдерів.

Конфронтація із Заходом і курс на "стратегічне партнерство" і коаліцію з Китаєм неминуче ведуть не лише до маргіналізації Росії, а й до підпорядкування її стратегічним інтересам Китаю та втрати контролю над Далеким Сходом і Сибіром – спочатку де-факто, а потім і де-юре.

Священний Азіопський Союз імператорів Ху та Пу – це союз кролика та удава. Він неминуче призведе до повної та остаточної Ху-ізації нашого маленького Пу і нас усіх разом з ним. Ми просто не помітили, як, відчайдушно намагаючись зібрати хоч якихось васалів у "нашому ближньому зарубіжжі", ми самі вже перетворюємося на ближнє зарубіжжя Китаю. Панмонголізм – хоч ім'я дике, але нам пестить слух воно”.

Мрії Путіна про Ялту-2

З того часу в Китаї змінилися два імператори, а російський довічний недофюрер, найвидатніша посередність нашого політичного класу, з віком все більше занурюється вже виключно в маніакальну стадію синдрому, що переживається ним.

З того часу, як Пу в 2014 році оголосив себе Збирачем Земель Руських, він зажадав для себе у світової спільноти "Ялту" "як у Сталіна".

Щоб довести місту та світу свій статус лиходія світового масштабу, він десять років нещадно і безкарно вбивав у Сирії суннітів, що повстали проти Асада.

Сьогодні разом із Трампом, якого він уже років 10 крутить на пальці, як хоче, Пу збирається переможно завершити "Ялтою-2" на трьох профукану ним війну в Україні.

Що з цього приводу вважає товариш Сі Цзіньпін?

Вам пощастило, цікавий читачу. Перед Вами текстовий запис відвертої доповіді кремлівського китаїста №1 Олексія Маслова, який щойно повернувся з Пекіна:

"...Ну і як завжди, Китай, якщо дозволите.

Ось я вже неодноразово читав, і багато російських експертів говорили, що зараз в Китаї на саміті в Шеньчжені відбудеться "Ялта-2", як це називають, коли Трамп, Путін і Сі Цзіньпін зустрінуться, домовляться і українська війна припиниться на наших умовах. І дуже цікаво, що переважна більшість розумних, раціональних китайських експертів, у тому числі й ті, що обслуговують своїми знаннями і Держраду КНР, і керівництво КПК, вкрай скептично ставиться до ідеї "великої угоди". Більше того, я бачу, що в нас часто нагнітається, що ось зараз (на високому рівні навіть такі слова вимовляються) піде така смуга зустрічей Великої Трійки, яка вирішує долю світу – Шеньженжень. Майамі, далі скрізь.

У Майамі Трамп із Сі Цзіньпіном вкотре зустрічатимуться. Там вони доведуть свої найважливіші економічні домовленості до кінця. До речі, треба розуміти, у чому нинішня суть Китаю.

Справа в тому, що Китай у тактичному плані, починаючи з 2022 року, багато що виграв для себе. По-перше, він виграв собі низькі ціни на нафту і газ, Китай виграв собі величезні поставки продовольства з Росії. І Китай виграв, найголовніше – він спостерігає за реакцією Європи, він спостерігає за реакцією США, він навчається на всіх цих речах. Тобто, у тактичному плані він багато що виграв.

Але зараз тактичний етап закінчується, і насправді видається, що Китай, швидше за все, розуміє, що в середньостроковій, тим більше довгостроковій перспективі, ця ситуація його вже не задовольняє.

Тому що Китай справді дуже різний. Є люди, які давним-давно живуть вже у світлому капіталістичному далекому, жителі Шанхаю або, наприклад, Гуанчжоу, де, звичайно, символи комунізму присутні, але для них вони є частиною дуже такої а-ля західної вестернізованої культури.

Є й Китай, який справді сподівається на надійність Компартії, але подивіться, як Сі бореться з корупцією всередині. Зі всіх членів ЦК КПК (їх там 225 осіб) 35 осіб, тобто більше 10%, перебувають під слідством. Такого ніколи не було.

Росія залишається для Китаю дуже серйозною частиною взаємодії із зовнішнім світом. Але добре видно, мені здається, що нам не варто мати з цього приводу жодних ілюзій. Китай ніколи не кластиме всіх своїх зусиль задля того, щоб допомогти Росії більше, ніж допомагав. Ось усі ці надії, на мій погляд, ілюзії, які ми собі плекали, хтось собі плекав, це дуже шкідлива історія. Китай зараз намагається підтримувати рівні відносини з Росією, не зменшуючи інтенсивності взаємодії з Європою та США. І ніколи її не зменшуватиме.

Тут треба розуміти дуже добре, що все, що Росії доведеться робити і в галузі економіки та в галузі оборони, доведеться робити самотужки. І Китай дуже грамотно зараз, вдаючи, що він стоїть над сутичкою і над поточними військовими діями, будемо чесні, постачає свої технології, у тому числі для дронів, не тільки в Росію, скажімо так. І в українських дронах ми зустрічаємо китайські компоненти. Ось у цьому сенсі нам треба розуміти найголовніше: Росії належить працювати з дуже складним Китаєм".

Деяка сумбурність тексту відображає складність тієї місії, яка випала на частку придворного китаїста: він повідомляє владі страшну правду про жорстке хижацьке ставлення до них стратегічного партнера, під повною залежністю від якого вони опинилися. Тієї правди, про яку вони вже почали здогадуватися, але ще боялися самі собі зізнатися. Тієї правди, про яку ваш покірний слуга марно попереджав цих ідіотів усю першу чверть XXI століття.

Новий етап

Цікаво, як вони таки уявляють собі цю "Ялту-2" у Шеньчжені 18 – 19 листопада.

Два негідники – Пу і Трамп – які дружно намагаються знищити Україну, пропонують Сі приєднатися до них у цьому злочині. Це не "Ялта". Це явка двох злочинців із повинною. Сі, звичайно, не Мати Тереза, але він бачить процвітання своєї країни в тісній взаємодії із Заходом. А Україна своїм героїчним опором вищезазначеним негідникам заявила про себе як про морального лідера Заходу.

Щодо Росії, то, як наполегливо підкреслює Маслов, тактичний етап у відносинах Москви і Пекіна закінчується. Починається довгостроковий стратегічний. Я б позначив його як "Качка по-пекінськи".