"Підготовка диверсій проти ЄС": експерт пояснив, навіщо Росія вербує африканців

Про це в ефірі 24 Каналу заявив військовий експерт Тарас Жовтенко. За його словами, розширення рекрутингу свідчить про значно ширші стратегічні цілі Москви, ніж просто покриття втрат на фронті.

популярні відео

Загроза для країн Євросоюзу

Аналітик наголосив, що така активність Кремля є чітким індикатором відсутності намірів зупиняти війну чи йти на мирні переговори. Росія готує ґрунт для гібридних операцій проти європейських держав і східного флангу НАТО.

Маючи людей походженням з африканських країн, Кремлю набагато простіше організовувати систему підготовки своїх напівгібридних диверсійних груп, які потім можна використовувати для організації протестів і погромів на території країн Європи– підкреслив Тарас Жовтенко.

Експерт додав, що після бойових дій в Україні такі найманці можуть потрапляти до Європи через Білорусь, штучно розгойдуючи міграційну тему перед виборами у Німеччині, Франції та Італії.

Як Кремль намагається втримати вплив в Африці

Ще одним виміром дій Росії є спроба зберегти свій вплив у регіонах Глобального Півдня. За відсутності фінансових ресурсів Китаю Москва активно експлуатує радянські стереотипи часів холодної війни.

Росія розраховується з африканськими країнами продовольством, частина якого є краденим українським зерном. Навіть те, що платять африканським найманцям, в рази менше за запити російських найманців– зазначив експерт.

Після загибелі Євгенія Пригожина російське Міноборони намагається реанімувати напрямок. Найманців почали переводити під офіційний контроль держави, а на місце "Вагнера" поступово вивели нову конструкцію – так званий "Африканський корпус", пов'язаний уже не з приватною імперією Пригожина, а напряму – з російським Міністерством оборони.

Раніше повідомлялося, що Росія розгортає масове вербування найманців в Африці, заманюючи громадян обіцянками високих зарплат та спрощеного отримання громадянства.

Російські вербувальники зосередилися на державах із низькими показниками демократії, обмеженою свободою преси та слабкою судовою системою. Основними цілями стали Зімбабве, Бурунді, Сьєрра-Леоне, Демократична Республіка Конго, Судан та Камерун.