Удар нижче пояса: навіщо Трампові насправді потрібен Путін

Було заявлено про готовність "великої угоди", яка виходить за межі російсько-української війни. Також заявляли, що з українською стороною зустрічей не було. Про це пише Ігор Тишкевич.

популярні відео

Вигідні угоди з росіянами

Перше, що варто пам'ятати і про що я писав з моменту призначення Дмитрієва: Російська Федерація докладала всіх зусиль, щоб розвести питання російсько-американських відносин та російсько-української війни. Загалом конструкція виглядала і виглядає так: є "великі перспективи" (сьогодні вже драфти угод і можна почати заробляти). А війна є прикрою неприємністю, яка не повинна впливати на бізнес, але заважає.

США діють у логіці доступу до ресурсів, доступу до економіки та захисту інтересів. За Трампа такі принципи (а не цінності) прямо прописані у стратегії національної безпеки. Крім того, сам Трамп думає категоріями бізнесу. Особливо, якщо там є можливість заробити небайдужим йому людям.

Але питання саме у зустрічі із Трампом. Такі зустрічі проводяться або для демонстрації певної політичної позиції (але тоді вони публічні), або для завершення певних домовленостей. У нашому випадку можна говорити про фіналізацію. Тобто російську пропозицію прораховано, відсотки прибутку сторін визначено. І треба поставити крапку.

Для США та для Трампа тут питання не лише грошей. Після проміжних виборів йому потрібна історія "перемоги" в Ірані. А це й питання російсько-іранської співпраці. Питання світового ринку нафти. І питання ядерних матеріалів. Адже вивіз хоча б частини збагаченого урану з Ісламської Республіки може бути поданий як досягнення первісної мети.

Росія – помічник у грі з Китаєм

Після проміжних виборів, на тлі іранської епопеї, що триває, позиції Трампа перед черговим раундом переговорів з Сі виглядають, м'яко кажучи, сумно. США примудрилися за останній місяць суттєво ускладнити відносини із союзниками. КНР лише за останній тиждень прийняла султана Оману, президента Німеччини, провела переговори із Саудівською Аравією та ОАЕ. Китай також оновив торгові угоди зі Швейцарією, Перу та... Канадою.

І тут Трампу потрібен Путін. І вся Росія, яка виходить з-під санкцій і намагається повернути свій вплив у низці регіонів. Це такий "удар нижче пояса" щодо розширення китайського впливу.

Одним словом, Трампу дуже потрібна Росія. Путін це чудово розуміє та підкидає цукерку. Це може бути:

• угода про освоєння ресурсів в Арктиці;
• участь американських компаній в арктичних проєктах (логістика, порти) та розроблення вуглеводнів на Далекому Сході;
• спільна торгівля вуглеводнями у Європі;
• імпорт технологічного обладнання із США або від американських компаній;
• зближення позицій щодо проєкту нових договорів про нерозповсюдження ядерної зброї (тому, до речі, Росія знову заговорила про ядерну загрозу).

І в логіці Трампа реалізації таких блискучих перспектив заважає "неприємна неприємність" – війна.

До Нового року вирішиться багато важливих питань

Росія потрібна США. Тому Путін піднімає ставки і вкотре намагається діяти через ультиматуми – вимагаючи максимальних поступок з боку України, європейських членів НАТО та ЄС.

Для Трампа ця пропозиція так само виглядає розумною, адже на поступки йдуть "у Європі", і він може сказати, що "американцям це нічого не коштувало".

Крім того, сам факт підписання якоїсь "мирної угоди" щодо України навіть ціною України Трампові можна представити як успіх своєї зовнішньої політики. І прибрати тему війни з порядку денного. Це означає, що найближчі два місяці проходитимуть під знаком досить потужного тиску з боку США. І активність української дипломатії у цей період більш ніж важлива.

Держави ЄС, до речі, бачать перспективу, і тому саме в останній тиждень низка країн оголосила про досить великі пакети допомоги для України. Не через зайву любов, а з раціонального розрахунку, адже операція Трампа, яка "американцям нічого не варта", буде оплачена з європейської кишені. Допомога Україні дешевша за потенційні втрати.

А ось далі, якщо Трамп буде неуспішним, ми приходимо до процесу можливого оновлення переговорних рамок. І щоб він був реальним, зі створенням формату, в якому Путін змушений буде брати участь, потрібен досить широкий пул посередників. Крім США та ЄС, це мають бути держави, від яких Росія залежить – Туреччина, Індія, Китай.

Ось на цьому повертаємося до питання активності української дипломатії (насамперед МЗС України) і питання розмов про інтереси. Зрештою, саме "на інтерес" спрацював трек Дмитрієва зі США. Підхід ефективний.

По-друге, апелювати до "європейських цінностей", розмовляючи з країнами Азії, і навіть Туреччиною, може бути трохи нерозумно. Це завдання із зірочкою, яке МЗС України та Офіс Президента мають вирішити до Нового року.