Винні попередники: чому президент Трамп продовжує критикувати Байдена і чому це його не врятує

Дональд Трамп, схоже, остаточно визначився з тим, хто винен у всіх бідах Сполучених Штатів (крім президента України Зеленського). Високі ціни на бензин, інфляція, нестача боєприпасів і навіть війна з Іраном – за все це, на переконання американського президента, відповідальність несуть Джо Байден та Барак Обама. І немає великого значення, що його попередник залишив Білий дім майже два роки тому, а увесь цей час керує країною сам Трамп. Така стратегія свого часу допомогла республіканцям прийти до влади, але сьогодні існує одна велика проблема. Американські виборці, здається, все менше готові шукати винних у минулому і сумніваються передусім у людині, яка саме сьогодні засідає в Овальному кабінеті і, схоже, остаточно перейшла в режим "божевільного короля" з "Гри престолів", замкнувши на собі все в Республіканській партії і міцно прив'язавши успіх на виборах 3 листопада 2026-го до своєї персони. 24 Канал проаналізував передвиборчу стратегію Дональда Трампа, щоб розібратися, чому американський президент продовжує воювати з Байденом та Обамою, як відсутність єдиного лідера в рядах демократів раптом перетворилася на їхню перевагу та чому американці на цей раз голосуватимуть не за конкретну партію, а проти її ключового представника. Детальніше розібратися у ситуації навколо проміжних виборів у США допоміг голова Інституту американістики Владислав Фарапонов. Знайти винного в будь-якій проблемі для Дональда Трампа ніколи не було аж надто складним завданням. У 2016-му році головним уособленням усіх негараздів Америки стали Гілларі Клінтон та Барак Обама, у 2020-му – Джо Байден, а під час президентської кампанії 2024 року цю роль, після виходу Байдена з перегонів, успадкувала Камала Гарріс. Та навіть повернувшись до Білого дому, Трамп не відмовився від звички шукати головного ворога серед демократів. Щоправда, тепер він виглядає як людина, що міцно застрягла в минулому. Масштаби такої своєрідної ностальгії виявилися настільки значними, що журналісти Reuters провели окреме дослідження. Вони підрахували, що лише з початку 2026 року Трамп щонайменше 890 разів (!) згадував Джо Байдена під час своїх публічних виступів, інтерв'ю та у соцмережі Truth Social. Тобто в середньому Трамп атакує Байдена понад три рази на день. Трамп прибрав портрет Джо Байдена у Білому Домі, замінивши його фото автографа експрезидента. Тепер Трамп водить до цього фото екскурсії та змушує гостей сміятися з його витівки / Фото – Білий Дім При цьому експрезиденту діставалося буквально за все. Щонайменше 210 разів Трамп згадував Байдена в контексті економічних проблем, 168 разів звинуватив попередника в міграційній кризі і ще 138 разів критикував його за рішення у зовнішній політиці та національній безпеці. Втім, Трампу навіть не потрібен якийсь конкретний привід, щоб згадати Джо Байдена. Він це робив не лише під час політичних виступів перед прихильниками, але й на прем'єрі фільму Меланії Трамп, Національному молитовному сніданку і навіть на великодньому святкуванні в Білому домі. Остання гучна претензія – щодо заручника росіян американського громадянина Стівена Габбарда, звільненння якого Трамп спробував використати як передвиборчий хід і привід покритикувати Байдена. Безумовно, окреме місце в цьому переліку "спадщини Байдена" посідає Україна. Коли американська адміністрація випустила левову частину своїх запасів ракет проти Ірану і раптом зіткнулася з нестачею боєприпасів, Трамп звинуватив саме Байдена в тому, що той передав надто багато американської зброї Києву. При цьому себе хвалив за те, що озброїв українців джавелінами. Навіть зростання цін на пальне, що також сталося передусім через його провальну кампанію в Ірані, президент США також намагався перекласти на рішення попередньої адміністрації. Звісно, крім тих випадків, коли було необхідно звинуватити Зеленського в ударах по російських НПЗ. Та не забуває Дональд Трамп і про Барака Обаму, який взагалі залишив президентське крісло ще у 2017-му. На передвиборчому мітингу в Канзасі 19 жовтня американський лідер знову назвав його "поганим президентом", а також розкритикував за підтримку кандидата від демократів у Мічигані. Трамп традиціно називає Обама лише повним ім'ям – Барак Хусейн Обама, намагаючись прив'язати того до негативних конотацій з Саддамом Хусейном і ширше – з мусульманами. Також він не втомлюється заздрити Обамі за те, що той (на відміну від нього) отримав Нобелівську премію миру. Виходить так, що всього за пару тижнів до проміжних виборів чинний президент США продовжує воювати з людиною, що керувала країною майже десять років тому. Все це виглядає і дріб'язково, і жалюгідно, але саме такою є стратегія Трампа на мідтермах. Трамп танцює фірмовий танок на передвиборчому раллі в Канзасі / Фото – The Kansas City Star Пояснюється така поведінка не лише особистою неприязню до політичних суперників. Як зазначають американські дослідники, Трампу завжди потрібен конкретний противник, адже атакувати одну людину значно простіше, ніж цілу партію чи інститут. Ця стратегія дозволяє переключати увагу громадськості з нинішніх проблем на помилки попередників, а заразом мобілізувати власний електорат навколо себе та власної партії. Політолог Владислав Фарапонов вважає, що Трамп використовує цю тактику, бо вона допомогла йому під час минулих виборів. голова Інституту американістики Я думаю, що для Трампа це абсолютно звична стратегія – атакувати демократів і намагатися грати на протидії, і це в принципі спрацювало: у 2016 році, певною мірою – у 2020-му, хоча не до кінця, і у 2024-му. Він просто обирає тих, хто не може йому на рівних зараз відповісти. Тому що, очевидно, що чинний президент має більше медійної уваги. Власне, саме тому він і атакує попередніх президентів, тому що атакувати ту ж Камалу Гарріс, наприклад, йому немає сенсу, бо він її переміг. Проблема лише в тому, що минуло вже два роки другої каденції самого Дональда Трампа. Якщо у 2016-му та 2024-му роках Трамп виступав у ролі опозиційного та навіть позасистемного політика, який обіцяв виправити помилки чинної влади, сьогодні він сам цю владу й уособлює. Причому має сьогодні ледь не абсолютний контроль над прийняттям рішень, адже його Республіканська партія має більшість в обох палатах Конгресу США, а отже й несе пряму відповідальність за сучасні кризи. Доволі дивно, маючи беспрецедентну для президентів США в цьому столітті владу, апелювати до "попередників" і вдаватися до популістичних обіцянок замість реальних результатів. І чим довше триває президентство Трампа, тим складніше пояснювати американцям, чому за всі їхні нинішні негаразди досі має відповідати Джо Байден. Особливо якщо врахувати, що сьогодні у демократів немає якогось єдиного політичного лідера, якого можна було б перетворити на головного ворога Америки. Після поразки Камали Гарріс на президентських виборах 2024 року Демократична партія США опинилася у дуже скрутному становищі. Джо Байден фактично завершив політичну кар'єру, Гарріс так і не змогла стати остаточною лідеркою партії, а нового політика, здатного об'єднати навколо себе всі крила та покоління демократів, знайти їм досі не вдалося. Формально опозицію в Конгресі очолюють Чак Шумер і Хакім Джеффріс, однак жоден із них не має тієї загальнонаціональної популярності, яка дозволила б їм стати повноцінними конкурентами Дональда Трампа. Барак Обама, Джо Байден і Чак Шумер на першій інавгурації Дональда Трампа у 2017 році / Фото – Wikimedia На перший погляд, ситуація для демократів майже катастрофічна, адже поки республіканці мають одного лідера, навколо якого фактично побудована вся партійна діяльність, їхні опоненти досі сперечаються щодо власного майбутнього. До прикладу, помірковані демократи виступають за повернення до класичного лібералізму, натомість дуже активне ліве крило партії активно просуває прогресивні (інколи навіть радикальні) економічні реформи, а його найрадикальніші представники взагалі закликають до такого собі демократичного соціалізму. Дуже ймовірно, що ця суперечка триватиме щонайменше до початку президентських перегонів 2028 року та принесе чимало проблем. голова Інституту американістики Якщо хтось після обрання або переобрання до Конгресу розпочне активну медійну діяльність, почне їздити по штатах і заявляти про себе, це створить додаткову конкуренцію. Тому Венс, Рубіо та інші потенційні кандидати від республіканців можуть виявитися далеко не єдиними претендентами на президентське крісло. Аналогічна ситуація і в демократів, адже після мідтермів можуть з'явитися нові політичні лідери, які складуть конкуренцію чинним фаворитам. Тому я думаю, що ці вибори передусім дадуть нам певні сигнали щодо майбутньої президентської кампанії, а не принесуть якісь радикальні зміни тут і зараз. Проте в цієї ситуації є й інший бік медалі. Бо зараз ця криза ідентичності Демократичної партії, на яку наклалался криза поколінь та світоглядний конфлікт, стали запорукою невразливості і грають на руку демократам напередодні виборів 3 листопада. Відсутність єдиного та яскравого лідера серед демократів означає, що Трампу фактично немає проти кого боротися і рвати на шматки в соцмережі "Правда". Звісно, президент США може атакувати окремих губернаторів, конгресменів чи політичних активістів, однак жоден із них сьогодні не представляє всю Демократичну партію так, як сам Трамп уособлює республіканців, замкнувши на собі все в ній. Саме тому команда президента намагається знайти нового ворога хоча б на ідеологічному рівні. Напередодні виборів республіканці почали все частіше звинувачувати демократів у соціалізмі та комунізмі, намагаючись переконати американців, що перемога Демпартії обов'язково зруйнує сам американський спосіб життя. Одним із головних символів цієї кампанії став мер Нью-Йорка Зохран Мамдані, який відкрито називає себе демократичним соціалістом. Трамп тисне руку новообраному меру Нью-Йорка від Демпартії Зохрану Мамдані / Фото – AP Щоправда, навіть тут Трамп примудрився підкласти свиню власній партії. У вересні, коли республіканці активно лякали виборців "комуністом Мамдані", президент особисто зустрівся з мером Нью-Йорка, потиснув йому руку та публічно заявив, що той має великий потенціал стати чудовим очільником міста (де у родини президента стільки бізнесових проєктів – 24 Канал). Така несподівана прихильність Трампа неабияк ускладнила республіканцям спроби використати Мамдані як головне політичне опудало напередодні виборів. голова Інституту американістики Я думаю, що Трамп хотів нагадати, що він також асоціюється з Нью-Йорком. У нього там була велика частина бізнесу, і все-таки він зробив собі ім'я саме в Нью-Йорку. Тож думаю, що тут зіграло роль саме це, і якби мава йшла не про Нью-Йорк, а про якесь інше місто – він би до такого не вдався. Тобто Трамп просто показав, що заради ньюйоркців, заради міста він готовий співпрацювати із представником іншої партії. Водночас самі демократи навіть не намагаються приховувати свої внутрішні проблеми. Ба більше, як пише видання Axios, чимало кандидатів від Демократичної партії у своїй передвиборчій рекламі відкрито критикують власне керівництво та обіцяють боротися з корупцією в обох політичних таборах. Фактично вони намагаються дистанціюватися від непопулярного вашингтонського істеблішменту, створивши для виборців альтернативу чинній владі. Але тут якраз і виникає головний парадокс всієї сьогоднішньої електоральної кампанії. Поки Трамп намагається переконати американців, що неназвані демократи або ті ж Байден та Обама становлять небезпеку для країни, демократи перетворили на головну загрозу самого Дональда Трампа. За підрахунками Associated Press, з 1 вересня кандидати від демократів та їхні союзники витратили понад 163 мільйони доларів на телевізійну рекламу, в якій напряму згадується Трамп. Для порівняння, республіканці за цей самий період витратили на аналогічну рекламу зі згадками Трампа лише близько 11 мільйонів доларів. Отже, виходить, що республіканці все частіше намагаються відвернути увагу виборців від власного президента, тоді як демократи і навіть сам Дональд Трамп, навпаки, роблять усе можливе, щоб саме він залишався головним героєм передвиборчої кампанії. І, судячи зі свіжих соціологічних опитувань, така стратегія може виявитися значно ефективнішою за чергову спробу очільника Білого дому звинуватити в усіх негараздах Джо Байдена. Схоже, що така собі політична одержимість Дональдом Трампом уже починає приносити демократам результати. Згідно з опитуванням Reuters/Ipsos, рейтинг схвалення американського президента обвалився до рекордних 31%. При цьому на запитання, яку партію вони підтримали б на виборах до Конгресу, 47% зареєстрованих виборців обрали демократів і лише 35% – республіканців. Для порівняння, ще двома тижнями раніше перевага опозиції становила лише 7%. У аналогічний період першої каденції Трампа його рейтинг сховлення становив близько 38% / Джерело Reuters Причини такого падіння популярності Трампа доволі очевидні. Американців дедалі більше непокоять високі ціни на пальне, інфляція та економічні наслідки війни з Іраном. За тим самим дослідженням, 68% опитаних незадоволені економічною політикою президента, причому серед них аж 37% республіканців. Вочевидь, переконати цих людей, що в подорожчанні бензину на заправках досі винен Джо Байден, стає дедалі складніше. Проте значно цікавіше дослідження опублікував Pew Research Center. Згідно з його даними, 44% зареєстрованих виборців сприймають голосування на виборах до Конгресу як можливість висловитися проти Дональда Трампа. Натомість лише 19% розглядають його як спосіб підтримати президента. Серед демократичного електорату взагалі 84% заявляють, що йдуть на вибори саме для того, щоб проголосувати проти Трампа. голова Інституту американістики Я думаю, що будь-які вибори у сучасних США – це певною мірою протестне голосування. Американці голосують не лише за конкретну партію, а й проти її опонентів. Суспільство дуже поляризоване, а двопартійна система фактично залишає виборцям не так багато альтернатив. Тому і вибори 2016-го, 2018-го, 2020-го та 2024 років також можна назвати протестними. Якщо подивитися на них саме з цієї точки зору, то нинішня кампанія не є чимось принципово новим. Ба більше, демократичний електорат виявився значно більш вмотивованим за республіканський. Про високу готовність прийти на вибори заявили 63% прихильників демократів проти 46% виборців Республіканської партії. І це вже серйозний сигнал для Білого дому, адже на проміжних виборах саме явка нерідко визначає долю конкурентних округів. Достроково святкувати перемогу демократам також не варто. Загальнонаціональна перевага в опитуваннях не гарантує більшості в Конгресі. Найкращі перспективи опозиція має в Палаті представників, де республіканці зберігають лише мінімальну більшість. Натомість боротьба за Сенат значно складніша, адже там демократам необхідно відібрати у республіканців щонайменше чотири місця, а майбутній контроль над палатою мають вирішити кілька надзвичайно конкурентних перегонів у Мені, Огайо, Техасі та кількох інших штатах. Користувачі Polymarket не вірять в перемогу Республіканської партії навіть у боротьбі за Сенат США Проте навіть втрата однієї палати стане для Дональда Трампа серйозним політичним ударом. Демократи отримають можливість блокувати частину законодавчих ініціатив президента, впливати на формування бюджету та розпочати парламентські розслідування щодо діяльності адміністрації Білого Дому. Натомість політолог Владислав Фарапонов пояснює, що очікувати різкого розвороту американської політики після проміжних виборів не варто. голова Інституту американістики Американська політика швидко змінюється, і сама політична система так спроєктована, що вона поступово оновлюється. Якщо демократи переможуть на проміжних виборах, то це не буде трагедією для республіканців. Проміжні вибори – це про тенденції, це про сигнали, які можуть посилитися до проведення президентських виборів. І зрештою, останні проміжні вибори, останні 3-4 цикли, не принесли радикального розвороту на 360 градусів. Втім, якщо крім Нижньої палати республіканці втратять також і Сенат, то під загрозою опиниться фінансування численних капризів Трампа, затвердження президентських призначень, зокрема федеральних суддів. Та ще багато чого. Таким чином останні два роки другої каденції Трампа можуть перетворитися на нескінченне протистояння з Конгресом. В цьому сьогодні і полягає ключова проблема Дональда Трампа. Його здатність перетворювати будь-які вибори на особисте протистояння, яка роками залишалася ключовою перевагою, сьогодні може стати його політичним прокляттям. У 2016-му році Трамп переміг, переконавши американців, що Гілларі Клінтон уособлює всі проблеми та гріхи Вашингтона. У 2024-му він повернувся до Білого дому, зробивши адміністрацію Байдена головною відповідальною за економічні негаразди країни та проголосивши себе ліками від усіх хвороб. При чому йому було дуже важливо лишатися в образі головного спасителя, який прийде та наведе порядок. Однак на мідтермах 2026 року ця стратегія може зіграти з ним злий жарт. Бо порядку так і не настало, натомість є постійні скандали, унікальна некомпетентність, нескінченна війна з Іраном, рекордні ціни на паливо, плазування перед Путіним і Сі, знущання над союзниками, шантаж України та безглуда тарифна війна проти всього світу. З усього цього склалася ситуація, коли тепер американцям навіть не потрібно знати, хто очолить Демократичну партію на наступних президентських виборах. Для того, щоб віддати голос проти республіканців, їм достатньо пригадати, хто саме сьогодні керує Сполученими Штатами і наполегливо тягне наймогутнішу державу світу у безодню.