У заручниках п'ятирічки: чому Бакота зникла під водою, ставши жертвою радянської гігантоманії
У наші дні мальовнича затока на Дністрі приховує під товщею води не лише залишки давньої столиці літописного Пониззя, а й понівечені долі тисяч українців. Затоплення Бакоти стало не просто масштабним інженерним проєктом, а справжньою трагедією, яка назавжди стерла з мапи унікальну історичну та…
У гонитві за енергетичною потужністю та тотальним контролем над водними ресурсами радянське керівництво ухвалило безжальне рішення про будівництво Дністровського гідровузла. Цей крок яскраво продемонстрував типове для тоталітарної системи зневажливе ставлення до багатовікової культурної спадщини та життя звичайних людей. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Реклама AdvЯкою була справжня мета будівництва Дністровського гідровузла?
Рішення про знищення Бакоти та десятків сусідніх сіл не було спонтанним – воно визрівало у кабінетах московських та київських проєктувальників ще з початку 1970-х років. Головною й офіційною причиною стала гостра потреба радянської економіки в електроенергії та регулюванні рівня води у річці Дністер. У 1973 році Рада Міністрів СРСР затвердила проєкт будівництва Дністровського комплексного гідровузла, який мав розв'язати одразу кілька прагматичних завдань.
А саме – забезпечити південно-західний регіон червоної імперії піковою електроенергією, створити гігантський резервуар прісної води для зрошення сільськогосподарських угідь Молдови та Півдня України, а також запобігти руйнівним весняним повеням. Географія Дністровського каньйону з його високими скелястими берегами ідеально підходила для створення глибоководного водосховища, і цей сухий інженерний розрахунок став вироком для цілого регіону.
РекламаЯсна річ, звично для радянської доби за фасадом економічної доцільності ховалася абсолютна байдужість до того, що саме опиниться на дні штучного моря. Бакота ж не була звичайним селом – у XII й XIII століттях вона слугувала столицею Дністровського Пониззя та важливим політичним та адміністративним центром Руського князівства та Королівства Русі. Тут вирувало життя, перетиналися торгові шляхи, а місцевий мікроклімат був настільки м'яким, що його порівнювали з приморським.
Радянська влада чудово знала про колосальну археологічну цінність цих земель. Перед затопленням тут навіть працювали археологічні експедиції, які знаходили артефакти трипільської та черняхівської культур, залишки давньоруських городищ, зброю та прикраси. Але часу на повноцінні розкопки ніхто не дав – графік будівництва ГЕС був непорушним, тому тисячолітній культурний шар, який міг би стати Меккою для істориків, свідомо принесли у жертву плановим показникам виробітку мегаватів.
РекламаНайцікавіше про затоплений світ Бакоти: дивіться відео ukrainernet
Як відбувалося переселення мешканців та затоплення Бакоти?
Процес підготовки до затоплення тривав 8 років і завершився у 1981. За планом будівництва водосховища, понад 2000 мешканців Бакоти підлягали обов'язковому переселенню. Ба більше, ложе майбутнього водосховища мало бути повністю очищене від будівель та рослинності, щоб запобігти гниттю органіки під водою, і держава цинічно переклала цю роботу на самих селян.
Щоб отримати компенсацію за втрачене майно, місцеві жителі мали власноруч розібрати свої хати, господарські споруди та повністю вирубати власні фруктові сади. Натомість їм виділяли нові земельні ділянки та давали гроші – втім, за свідченнями колишніх мешканців, тих коштів часто виявлялося недостатньо для зведення рівноцінного житла на новому місці. Це створювало величезні соціальні та побутові труднощі для людей, які втратили все.
РекламаОкремою, найбільш психологічно важкою вимогою була ексгумація та перепоховання останків родичів з місцевих цвинтарів на нові ділянки. Ще й дамокловим мечем нависали погрози – якщо люди відмовлялися все це робити або не вкладалися у графік, вони не лише ризикували втратити виплати, але й діставали адміністративні штрафи, а їхні подвір'я просто зрівнювали з землею бульдозерами.
Під час формування водосховища також кардинально змінився ландшафт навколо Бакотського скельного монастиря, заснованого в XI столітті. Самі келії, висічені у Білій горі на висоті близько 120 метрів, не були затоплені, однак уся долина річки опинилася під водою. Загалом, у результаті реалізації проєкту Дністровського гідровузла Бакота назавжди припинила своє існування як населений пункт, як і ще під три десятки сіл і селищ навколо.