Обладнання на мільярди іржавіє, а Київ не готовий до зими: відверте інтерв'ю експертки з енергетики

Україна наближається до зими на тлі російських ударів по енергетиці, а проблеми з підготовкою критичної інфраструктури можуть ускладнити проходження холодів. Водночас навіть передане партнерами обладнання не завжди вдається швидко підключити, а ризики для водопостачання та опалення залишаються актуальними.

Членкиня наглядової ради аналітичного центру We Build Ukraine Вікторія Войціцька в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснила, наскільки Україна готова до зими, де Київ втратив час і як Росія змінює тактику ударів по енергетиці. Також вона розповіла, що варто підготувати вдома на випадок тривалих відключень світла, тепла й води.

Як Україна і міста готувалися до зими?

Прем'єр повідомив, що з середини липня Росія щодня атакує українську енергетику, і загалом уже відбулося понад 2 тисячі таких атак. Водночас він заявив, що Україна зараз краще підготовлена до зими, ніж раніше. Якби цієї підготовки не було, ми вже могли б відчути наслідки у вигляді перебоїв з електроенергією та водопостачанням. Чи бачите ви результати цієї підготовки? Які міста справді готові до зими, а які, на жаль, не встигли підготуватися належним чином?

популярні відео

Почнімо з глобальної картини підготовки до зими. Мушу сказати, що ми вкотре починаємо готуватися невчасно. На мою думку, цю роботу потрібно було розпочинати ще у 2023 році, після першої складної зими, коли вже стало зрозуміло, що ворог використовуватиме енергетику як зброю та відкриватиме енергетичний фронт проти мирного населення України.

На превеликий жаль, тодішня влада не дослухалася до експертного середовища, коли ми наголошували, що потрібно робити все можливе, аби Україна ставала менш залежною від великих об'єктів генерації електроенергії – теплоелектростанцій, гідроелектростанцій, теплоелектроцентралей тощо.

Тепер перейдемо до позитивних моментів. Які уроки ми винесли з попередніх зим і що зробили напередодні цієї?

По-перше, сформували доволі потужний стратегічний запас енергетичного обладнання, необхідного для проведення ремонтних робіт.

По-друге, накопичили значні обсяги газу в наших газосховищах. Тому порівняно з попередніми періодами проблем із цим має бути менше.

По-третє, налагодили роботу енергетиків. Вони вже мають досвід і розуміють, що, коли, де та як потрібно робити.

Водночас маємо розуміти, що ворог не лише збільшив кількість атак на енергетичні об'єкти, а й почав застосовувати нову тактику. Росіяни запускають один за одним цілі рої дронів, що ускладнює роботу наших енергетиків.

Рівень небезпеки зріс, а часу на проведення ремонтних робіт стало менше. Якщо раніше енергетики могли працювати в умовно безпечних умовах, то тепер таких можливостей значно менше.

Що стосується готовності міст, то ситуація всюди різна. Немає єдиного рівня підготовки – кожен регіон має свої досягнення та проблеми. Є міста, зокрема Вінниця, які доклали значних зусиль, щоб мінімізувати залежність від централізованого енергопостачання. Також велику роботу в цьому напрямку провели в Миколаєві. Там місцева влада зрозуміла, що потрібно покладатися на власні ресурси та створювати умови для розвитку децентралізованої генерації електроенергії.

Але якщо говорити про Київ, який викликає найбільше занепокоєння, то ситуація тут невтішна, особливо з водопостачанням. Плани стійкості для столиці почали розробляти фактично лише навесні – на початку літа цього року.

Сам план стійкості затвердили на засіданні РНБО в серпні, тож часу на його реалізацію залишилося небагато. Щоб забезпечити такий великий об'єкт, як Київводоканал, резервним живленням, необхідно виконати низку робіт, придбати й налаштувати відповідне обладнання. Реалізація цього проєкту триватиме до весни наступного року.

Тобто з підготовкою Києва є величезні проблеми. І це особливо прикро, адже, на відміну від багатьох інших міст і містечок, Київ мав і має фінансові ресурси для реалізації таких проєктів. Столиця не є дефіцитною – навпаки, вона має профіцитний бюджет. Однак розраховували також на фінансування з боку центральної влади.

І тут ми знову стикаємося з проблемою затримок у роботі центральної влади, яка несвоєчасно ухвалює закони, необхідні для отримання європейського фінансування. Через це затримується і надходження коштів. Тож ситуація справді складна.

Є ще один важливий момент. Україна могла б зменшити залежність від великих енергетичних об'єктів завдяки будівництву когенераційних установок за участю приватного сектору. Але й тут маємо невтішну ситуацію. Наскільки я розумію, станом на зараз завершують переважно ті проєкти, які розпочали ще минулого року або на початку цього.

Нових проєктів фактично ніхто не планує будувати. Причина в тому, що в березні цього року влада вирішила змінити правила гри, побачивши надприбутки там, де їх насправді не було.

Приватний бізнес не може ефективно працювати в умовах непередбачуваних державних рішень, які часто змінюються та перекреслюють попередні розрахунки.

У результаті нові обставини фактично зруйнували плани з реалізації цілої низки проєктів, пов'язаних із когенераційними установками, газопоршневими та газотурбінними об'єктами, які приватний бізнес намагався запустити.

Повна розмова з ВІкторією Войціцькою: дивитись відео

Чому Київ має великі ризики з водопостачанням?

Цього року Росія може зосередити більше уваги на ударах по системах водопостачання українських міст. Чи справді ви очікуєте таких атак? Чи варто українцям уже запасатися водою і чи особливо складною буде ситуація в Києві?

Коли ми говоримо про водопостачання, маємо розуміти, що є два ключові ризики.

Перший і основний – відсутність стабільного електропостачання в обсягах, необхідних для роботи всієї системи. Це величезний комплекс, через який у Києві щодня має проходити близько 700 тисяч кубометрів води. Київводоканал є одним із найбільших споживачів електроенергії у столиці. Коли централізованого електропостачання недостатньо, виникають проблеми з роботою насосних станцій, водозаборів тощо.

Без необхідного обсягу електроенергії система не може повноцінно працювати, а додаткові джерела живлення ще не побудовані. Простими словами, недостатньо просто закупити умовні 10, 20 чи 100 дизельних генераторів і встановити їх на ключових об'єктах водоканалу. Так ця система не працює.

Основне джерело електроенергії для Києва – Рівненська атомна електростанція. На шляху від неї до столиці розташовані високовольтні підстанції, зокрема з потужними трансформаторами. Коли ворог атакує такі об'єкти, обсяг електроенергії, яку можна передати від джерела генерації до споживачів у Києві, може суттєво, у рази, зменшуватися. Тому захист цих об'єктів має стратегічне значення.

Що ми робили для їхнього захисту? Раніше будували два рівні захисту, а протягом останнього року намагалися встигнути до початку зими облаштувати третій. Ідеться про спеціальні захисні споруди, які умовно можна назвати саркофагами.

Однак ворог почав атакувати раніше, ніж ми встигли захистити такими спорудами всі ключові підстанції. Це наш головний виклик: нам бракує захисту, який міг би вберегти такі об'єкти від ракетних атак, зокрема балістичних.

Другий ризик – удари безпосередньо по об'єктах системи водопостачання. Росіяни намагалися знищувати їх і в попередні роки, через що ми вже відчували перебої з водою. Однак, на мою думку, повністю знищити цю систему ворогу не вдасться.

Для цього йому довелося б зосередити всі свої засоби на руйнуванні цілої мережі об'єктів, а не одного окремого об'єкта. Тому ризики тут менші, ніж ті, що пов'язані з нестачею електроенергії.

Що робити людям?

Варто готуватися до сценаріїв, які раніше переживали, наприклад, у Львові. Певний час там воду подавали за графіком: одну – дві години вранці та одну – дві години ввечері. Подібні сценарії можливі й в інших містах, коли графіки діятимуть не лише для електропостачання, а й для водопостачання.

Людям точно варто мати вдома запаси питної води. Ідеться не лише про технічну воду, а й про воду для пиття. Краще заздалегідь придбати кілька бутлів чистої води, ніж розраховувати виключно на воду з-під крана, адже з нею також можуть виникнути проблеми.

До чого точно варто готуватися – це до можливих графіків водопостачання або принаймні періодів його відсутності. Кожній родині потрібно мати вдома запас питної води.

Чи можливий новий блекаут і який у нас план дій?

Раніше The New York Times писала, що Росія має план вивести з ладу українську енергосистему, зокрема змусити три діючі атомні електростанції – Рівненську, Хмельницьку та Південноукраїнську – зупинитися, атакуючи ракетами розподільчі підстанції. Як готуватися до такого сценарію, якщо він справді реалізується? Чи маємо ми план Б, а можливо, і плани С та D?

По-перше, таку спробу ворог уже здійснив 23 листопада 2022 року. Тоді через удари по ключових підстанціях усі наші атомні електростанції були від'єднані від енергосистеми, і в країні стався блекаут. Однак ми змогли відновити роботу енергосистеми, повернутися до планових графіків і аварійних відключень. Тобто енергосистему вдалося відновити.

По-друге, Росія вже намагалася від'єднати від нашої енергосистеми Хмельницьку, Рівненську та Південноукраїнську атомні електростанції. Тоді, поки ми ремонтували підстанції та відновлювали роботу енергомережі, електроенергію, яку генерували ці АЕС, перенаправляли до Європи.

Це вдалося зробити в екстреному режимі завдяки приєднанню України до єдиної енергосистеми Європи. Європейські партнери, зокрема Польща, дуже допомогли нам у цей період.

Водночас потрібно розуміти, чим нинішня ситуація відрізняється від попередніх років. По-перше, через російські обстріли з енергосистеми вибули кілька великих споживачів електроенергії, оскільки зупинилися великі металургійні підприємства.

Унаслідок цього в серпні та вересні Україна навіть мала надлишок виробленої електроенергії, яку експортувала до Європи. Тому цього року загальне споживання електроенергії буде значно меншим.

По-друге, суттєво збільшилася кількість об'єктів відновлюваної енергетики – сонячних і вітрових електростанцій. Вони допомагали нам, зокрема, протягом літа. Крім того, разом із будівництвом сонячних електростанцій ми почали активніше розвивати системи накопичення енергії. Це великі установки, які дають змогу накопичувати електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел, а потім віддавати її в мережу.

Головним вузьким місцем залишається спроможність передавати електроенергію мережею, особливо з правого берега на лівий. На правому березі розташовані всі три ключові атомні електростанції, а також зосереджена значна частина об'єктів відновлюваної енергетики. Тому нам важливо захищати лінії електропередач і мати можливість швидко їх ремонтувати.

До речі, цього року ворог почав застосовувати нову тактику – використовувати дрони для пошкодження та знищення ліній електропередач. Ще один важливий момент: у деяких громадах уже реалізували проєкти, які дають змогу покладатися на когенерацію та місцеву генерацію електроенергії замість централізованого постачання.

Однак таких проєктів усе ще недостатньо. Ключова проблема полягає в тому, що у 2023 та 2024 роках ми не готувалися до зими так, як мали б. Ми запізно усвідомили, що війна триватиме, росіяни продовжуватимуть обстріли, а енергетика та інші критичні об'єкти ставатимуть дедалі пріоритетнішими цілями для ворога.

Якщо припустити, що ця зима буде не такою морозною, як попередня, чи зможемо ми уникнути масштабних блекаутів? Чи українська енергетика все ще недостатньо відновлена, щоб розраховувати на відсутність планових та аварійних відключень?

Ні, не можемо. Аварійні відключення вже відбуваються, наприклад, у Києві. Інша річ, що зараз їхня тривалість вимірюється днями, а не тижнями. Крім того, є міста, які підготувалися значно краще. Там відключень буде менше, а їхня тривалість буде коротшою.

Чи можемо ми зіткнутися з повним блекаутом? Тут важливо правильно використовувати термінологію. Блекаут – це ситуація, коли енергосистема повністю припиняє роботу й не може забезпечувати споживачів електроенергією. Саме це сталося 23 листопада 2022 року.

Але зараз ми підготовлені значно краще, ніж тоді. У нас є обладнання для ремонтів, і ми вже знаємо, як відновлювати енергосистему.

Питання полягає в тому, наскільки Росія зможе збільшити кількість атак на наші енергетичні об'єкти та як швидко ми зможемо їх відновлювати. З одного боку, важливо мати достатньо засобів захисту від тих самих "Шахедів", а з іншого – оперативно проводити ремонтні роботи після ударів.

Будемо сподіватися, що ця зима справді буде не такою суворою, як попередня. Але ми вже маємо готуватися до різних сценаріїв. Ми живемо в умовах графіків відключень, а також стикаємося з аварійними відключеннями, коли графіки не діють і спланувати подачу електроенергії неможливо.

Та хочу ще раз наголосити: через зупинку великих промислових споживачів навантаження на енергосистему зменшилося. Цього року нам потрібно буде менше електроенергії, ніж торік. Якщо зима буде теплішою, це також знизить потребу в електроенергії.

Крім того, ми маємо достатні запаси енергетичного обладнання, а міжнародні партнери продовжують запитувати, чого нам іще бракує. І тут хочу зробити невеликий коментар, який, напевно, буде не дуже приємно чути нашим глядачам.

Партнери передали Україні обладнання загальною потужністю один гігават, яке досі не введене в експлуатацію та не під'єднане до мережі.

Що таке один гігават потужності? Це приблизно потужність одного енергоблока атомної електростанції. Це також половина обсягу імпорту електроенергії, який ми раніше використовували, щоб компенсувати дефіцит у нашій енергосистемі.

Лівий берег Києва, тепло взимку і відповідальність влади

Нещодавно "Економічна правда" писала, що всі три основні ТЕЦ Києва втратили можливість виробляти електроенергію. Водночас Росія намагається розірвати так зване енергетичне кільце, яким електроенергія надходить до столиці. Звідки тоді Київ, особливо лівий берег, братиме електроенергію?

Потрібно захищати наявні лінії електропередач, підстанції та інші ключові об'єкти енергетичної інфраструктури. Що стосується електроенергії, то мешканці лівого берега, ймовірно, відчуватимуть її нестачу сильніше, ніж мешканці правого берега.

Але маємо говорити не лише про електроенергію, а й про теплопостачання. ТЕЦ виробляють не тільки електроенергію, а й тепло. Тому надзвичайно важливо реалізовувати програми зі встановлення мобільних котелень.

У деяких містах такі проєкти вже частково або повністю втілили. Як я вже зазначала, у Вінниці та Харкові попередня зима минула не так складно, як у Києві, зокрема завдяки реалізації таких проєктів. Місцева влада зрозуміла, що потрібно брати на себе відповідальність і робити все можливе, щоб підготувати міста до подібних викликів.

У Києві також реалізували певну кількість таких проєктів, але їх недостатньо. Наскільки я розумію, наявних потужностей не вистачить, щоб забезпечити теплом усі житлові райони, особливо багатоквартирні будинки. Тому з теплопостачанням справді можуть виникнути проблеми.

Тобто киянам, особливо мешканцям лівого берега, потрібно готуватися до складної зими. Про воду ми вже поговорили. А що робити з теплом і світлом? Чи можуть будинки, які не встигли скористатися програмами енергоефективності, ще якось підготуватися? І як ставитися до поради Віталія Кличка виїжджати зі столиці, оскільки зима буде складною?

Це безвідповідальна порада. Я вважаю, що жоден політик не має права просто казати людям виїжджати. Якщо він пропонує такий вихід, то має одразу пояснити, чи є в нього фонд і кошти, щоб оплатити людям житло в іншому місті або за межами Києва. Адже ніхто не здаватиме житло безкоштовно.

Показово, що на тлі таких заяв почала стрімко зростати вартість оренди в містах на заході України. Звідки людям брати гроші на переїзд? За що вони житимуть на новому місці? Де працюватимуть? Що робитимуть їхні діти? Є величезна кількість запитань, на які немає відповідей.

Просто сказати людям "беріть і виїжджайте" – безвідповідально. Особливо коли йдеться про столицю, де під час війни продовжують витрачати кошти на проєкти з благоустрою, які можна було б відкласти до її завершення.

Я, наприклад, бачу це навпроти Голосіївського парку, де знімають асфальт, яким люди могли користуватися, і складають великі купи нової бруківки. Її цілком можна було б укласти після завершення війни. Те саме стосується благоустрою парку "Наталка", будівництва скляних мостів, заміни покриття на Харківському масиві та повторного ремонту доріг.

Це питання пріоритетів. Якщо місцева влада вважає важливішим спрямовувати бюджетні кошти на чергові контракти з укладання бруківки чи благоустрою парків, а не на підготовку міста до зими, то виникає питання, наскільки вона усвідомлює ризики та труднощі, з якими зіткнуться люди. І це справді прикро.

Хочу також навести результати дослідження, яке нещодавно провів наш аналітичний центр. Ми опитали понад 145 громад по Україні. Виявилося, що більшість із них не готові забезпечити навіть резервне живлення для базових об'єктів своєї інфраструктури.

Є три основні проблеми. Перша – брак фінансування. Для Києва це не є визначальною проблемою, адже столиця має значні фінансові ресурси. Однак для більшості інших громад нестача коштів залишається серйозною перешкодою.

Друга – недостатня співпраця та координація між місцевою владою й обласними адміністраціями. Третя – брак фахівців.

У громадах часто просто не знають, які технічні рішення потрібно впроваджувати. Представники громад просять надати їм необхідні повноваження, компетенції та типові рішення, які допоможуть зрозуміти, як діяти в нинішніх умовах і забезпечувати життєдіяльність своїх міст.

Я була рада побачити, що нещодавно відбулася нарада прем'єр-міністра, Кабінету Міністрів і представників громад. Водночас її провели запізно – таку роботу потрібно було починати раніше.

Чому обладнання на 1 гігават досі не підключене

Як так сталося, що обладнання, яке партнери передали Україні для енергетичної стійкості, досі не ввели в експлуатацію?

Це дуже цікава історія, яка демонструє спроможність наших громад. Обладнання передали конкретним громадам, але воно досі стоїть і, перепрошую, покривається іржею.

По-перше, на місцях бракує фахівців, які могли б підготувати документацію для підключення такого обладнання до газових та електричних мереж. Тобто громадям просто не вистачає людей, які знають, як це зробити. У цій ситуації центральна влада мала б провести аудит усього обладнання та з'ясувати, чого саме бракує громадам для його встановлення.

Якщо немає бригад чи спеціалістів, Міністерство енергетики могло б терміново створити робочу групу, яка цілодобово допомагала б готувати документацію, здійснювати технічне підключення та проводити випробування обладнання.

По-друге, є громади, які готові встановити обладнання, але не мають людей із необхідними знаннями для його обслуговування. Це ж не просто ввімкнути дизельний генератор. Та й із ними, до речі, у громад виникають проблеми, хоча у звітах ідеться про сотні й тисячі закуплених генераторів.

Громади ставлять цілком логічні запитання. Де взяти гроші на пальне для генераторів? Хто забезпечуватиме його доставку та заправлення? Хто обслуговуватиме обладнання, ремонтуватиме його в разі несправності?

Для цього потрібні спеціалізовані служби, а якщо залучати сторонні організації, за їхні послуги доведеться платити. І ми знову повертаємося до питання фінансування.

Але тут є ще один цікавий момент. Виявляється, гроші є. Одним із джерел фінансування можуть бути державні банки, і для нас це також стало певним відкриттям. Буквально кілька днів тому ми провели спільний захід за участю представників місцевих громад, Асоціації міст України та трьох державних банків – Ощадбанку, Укргазбанку й Укрексімбанку. Усі три банки мають кредитні програми, якими громади можуть скористатися для встановлення когенераційних установок і сонячних електростанцій, а також для заміни застарілого обладнання в котельнях.

Ідеться про обладнання ще 1950-х, 1960-х і 1970-х років, модернізація якого допомогла б ефективніше використовувати енергетичні ресурси. Як ви думаєте, скільки громад із приблизно 1700 скористалися цими кредитними програмами?

За нашими даними, лише 100. І це попри те, що вартість кредитів становить орієнтовно від 1% до 7% річних, передбачені тривалі строки кредитування, а також можливість залучити грантові кошти, які не потрібно повертати.

Чому так мало громад скористалися цими можливостями? Зокрема, через брак компетенцій на місцях. Якби уряд провів таку саму роботу, яку ми зробили у своєму аналітичному центрі, то звернувся б до громад із запитаннями про те, чого їм бракує та які проблеми виникають під час підготовки до зими й реалізації планів стійкості. Тоді можна було б побачити загальну картину та визначити конкретні рішення.

Наприклад, якщо головна проблема – фінансування, потрібно з'ясувати, які донори можуть допомогти громадам. Якщо донорських коштів недостатньо, варто пропонувати банківське фінансування та допомагати залучати кредити. Але це має бути спільна робота центральної та місцевої влади.

Якщо громадам бракує компетенцій, їх потрібно розвивати й поширювати відповідний досвід по всій Україні. Не можна очікувати, що кожна сільська чи селищна громада матиме власних фінансистів та економістів, які зможуть самостійно підготувати всі документи для кредитної заявки.

Рішення є. Проблема в тому, що ми впроваджуємо їх невчасно й не використовуємо повною мірою ті можливості, які вже маємо.

Є ще й страх брати на себе відповідальність: ухвалити рішення, зробити необхідні кроки, а потім зіткнутися з претензіями через те, що ти взяв на себе ініціативу. На жаль, у таких умовах ми й живемо.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.