"Ти моя дитина, це твій дім": науковиця-атеїстка розповіла, що побачила після клінічної смерті

Американська науковиця, геологиня та археологиня Ненсі Райнс, яка раніше не вірила в існування Бога та потойбічного життя, розповіла про незвичайний досвід, пережитий під час операції. Цей випадок кардинально змінив її ставлення до смерті та релігії.

Про це пише британське видання Unilad, посилаючись на інтерв’ю Райнс американській акторці та нейробіологині Маїм Бялік, відомій за роллю Емі у серіалі «Теорія великого вибуху».

Ненсі Райнс виросла в католицькій родині, проте згодом відкинула значну частину релігійних переконань і стала атеїсткою. За її словами, вона також панічно боялася смерті та не вірила в існування Раю чи іншого життя після фізичної смерті.

Переломним моментом стала дорожньо-транспортна пригода: жінку збив автомобіль, коли вона їхала на велосипеді. Унаслідок отриманих травм їй знадобилася операція на хребті.

Саме під час хірургічного втручання, коли Райнс перебувала під загальною анестезією, вона пережила те, що згодом описала як досвід, близький до смерті.

За словами науковиці, у певний момент вона нібито прийшла до тями й спочатку подумала, що прокинулася після наркозу. Однак, озирнувшись навколо, зрозуміла, що перебуває зовсім не в операційній.

«Я стояла на схилі пагорба»: що побачила жінка

Райнс розповіла, що опинилася на схилі пагорба, звідки відкривався надзвичайно красивий краєвид. Вона описала це місце як неземне, не схоже на жодну місцевість, яку їй доводилося бачити на Землі.

«Це було не схоже на жодне місце, де я фізично бувала в цій реальності на цій планеті», — розповіла вона в інтерв’ю.

Водночас жінка зазначила, що згодом, згадуючи пережите, почала асоціювати побачений пейзаж із Шотландським нагір’ям, хоча ніколи там не була.

За її описом, навколишній простір був огорнутий легкою туманною імлою, а предмети мали своєрідний металевий відблиск. Найдивнішим було те, що навколо не було Сонця, проте все залишалося яскраво освітленим.

Райнс порівняла це світло з ефектом фотографічного розсіювача, який рівномірно розподіляє освітлення. Вона також стверджувала, що бачила навколо своєрідні потоки енергії, які ніби пронизували весь простір.

Незвичайність побаченого змусила її припустити, що вона могла померти безпосередньо під час операції.

Що повідомив невидимий голос

За словами Райнс, у певний момент вона почала замислюватися, чому опинилася саме в цьому місці, адже раніше не вірила в потойбічне життя. Зокрема, жінка не розуміла, чому, якщо вона справді померла, не опинилася в пеклі.

Відповідь, як стверджує науковиця, надійшла у вигляді голосу, який вона описала як надзвичайно потужний і водночас такий, що його неможливо було почути звичайним способом.

«Це був такий голос — гучний, але водночас не гучний, — який був навколо мене і проходив крізь мене», — згадувала Райнс.

За її словами, голос повідомив, що вона є його дитиною, а місце, в якому перебуває, — її справжній дім.

Цей момент викликав у жінки надзвичайно сильні емоції. Вона розповіла, що почала плакати, відчуваючи глибокий зв’язок із голосом та навколишнім простором.

Чому зник страх смерті

Одним із найбільш несподіваних наслідків цього досвіду для Райнс стало повне переосмислення власного ставлення до смерті.

Жінка розповіла, що повернення до фізичного тіла супроводжувалося відчуттям смутку. Вона не хотіла залишати місце, яке сприйняла як свій справжній дім.

Після цього пережитого випадку Райнс перестала панічно боятися смерті. Вона переконана, що фізичне існування не обов’язково є завершенням людського життя, а смерть може означати повернення до того місця, яке вона побачила під час свого незвичайного досвіду.

Згодом науковиця написала книгу Awakenings from the Light: 12 Life Lessons from a Near Death Experience («Пробудження від світла: 12 життєвих уроків із досвіду, близького до смерті»), у якій поділилася власними висновками та роздумами про пережите.

Нагадаємо, таємниця того, що відбувається з людиною після смерті, стала ще загадковішою після того, як науковці виявили ознаки свідомості у пацієнтів, чиє серце зупинялося на кілька хвилин. Учасники дослідження, які пережили зупинку серця, змогли розпізнати звуки, що відтворювалися під час реанімації, хоча в цей час їхній стан вважався критичним.