Греція фінансує війну проти України, а Ердоган пропонує мир: що буде з Чорним морем

Росія не зупиняє свій терор у Чорному морі, знищуючи цивільні судна та підіймаючи градус напруги. Звичайно, це не може залишатися поза увагою міжнародної спільноти. Не дивно, що останніми днями Греція та Туреччина дедалі активніше висловлюються щодо безпеки судноплавства в Чорному морі.

Після атак на торговельні судна Афіни закликали до глобального морського перемир'я, а Анкара пішла далі й перейшла від заяв до дипломатичної роботи. Туреччина вже передала Києву та Москві власні пропозиції щодо деескалації в Чорному морі. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Треба враховувати різницю між агресором і державою, яка захищається

Після зустрічі із Президентом Зеленським у Стамбулі 31 жовтня Реджеп Таїп Ердоган заявив, що Анкара продовжить переговори зі сторонами для відновлення безпеки судноплавства. Він також підтвердив підтримку територіальної цілісності, суверенітету й незалежності України, назвавши її стратегічним партнером.

Це логічна позиція держав, економіка яких значною мірою залежить від морської торгівлі. Водночас будь-які безпекові домовленості мають враховувати принципову різницю між агресором і державою, яка захищається.

Позиціонувати бойові дії у Чорному морі як конфлікт, де обидві сторони мають вживати заходів для стримування – не зовсім коректний підхід. Причина тому проста: агресором є Росія і вживати заходів доцільно саме проти росіян, Україна вже неодноразово фіксувала готовність до повного перемир'я, але вимушена захищатись, а значить – діяти у відповідь.

Позиція Греції

В зазначеному контексті, особливо детально треба оцінити усі аспекти позиціонування Греції, адже вона є чудовим прикладом певної суперечливості в сфері європейської політики щодо російської нафти.

За даними Financial Times, наведеними у липні 2026 року, з середини 2023 року грецькі судновласники заробили щонайменше 3,8 мільярда доларів на перевезенні російської сирої нафти. Грецькі танкери становлять близько п'ятої частини так званого російського тіньового флоту. За оцінками морських аналітичних компаній, у травні 2026 року близько 15% морського експорту російської сирої нафти перевозили судна грецьких власників. А в липні грецькі оператори забезпечили перевезення 26,4 мільйона барелів російської нафти – найвищий місячний показник майже за три роки.

Ці цифри демонструють масштаб економічних інтересів, які продовжують існувати навколо російського нафтового експорту. Поки Україна, як жертва агресії, захищає себе, намагаючись зменшити доходи в російський бюджет, приватні грецькі компанії навпаки – допомагають його примножити.

Чи справедлива позиція Греції повною мірою? Питання риторичне. Особливо на тлі одночасної відсутності прогресу щодо передачі Україні ракет до системи ППО Patriot, які є в розпорядженні грецьких збройних сил, а терміни їх експлуатації і ресурс добігають кінця.

Не варто дивитись на політику Греції через "рожеві окуляри". Є розуміння того, що одночасно заблокувати усі операції з перевезення російської нафти – занадто оптимістичний сценарій для нас. Європа вже мала досвід грецької економічної кризи, і там не хотіли б її повторення.

Проте умовною "компенсацією" за повільну відмову від перевезень російської сировини мала б стати допомога в посиленні української системи ППО. Замість закликів до миру краще надати ракети, які, серед іншого, стануть основою захисту українських портів і забезпечення безпеки у Чорному морі. У греків є реальні інструменти, щоб перейти від слів до ефективних дій в захисті судноплавства.

Позиція Туреччини

Не менш показовою, але в іншому, позитивному сенсі, є позиція Туреччини. Анкара від початку повномасштабної війни підтримує відкриті канали перемовин з обома сторонами і є однією з небагатьох столиць, здатних працювати як справжній посередник. Історія це вже підтверджувала: у 2022 році за участі Туреччини та ООН було запущено Чорноморську зернову ініціативу, яка дозволила безпечно експортувати майже 33 мільйони тонн українського зерна.

Сьогодні ця роль знову затребувана. У Стамбулі президент України та президент Туреччини обговорили подальшу роботу Чорноморського зернового коридору та розширення дипломатичного майданчика. Наступного дня Володимир Зеленський заявив про готовність зустрітися з Путіним у Туреччині, назвавши Анкару практичним і реалістичним посередником, який не займає чиюсь сторону. Для морської галузі це сигнал, що Туреччина готова бути гарантом безпеки судноплавства.

Шанс перейти від гарячої фази війни до перемовин

Греція та Туреччина мають значні інтереси у морській торгівлі, і саме тому їхній голос у питаннях безпеки Чорного моря особливо важливий. Греція має можливість підкріпити слова конкретними діями: обмежити участь своїх судновласників у перевезенні російської нафти та допомогти Україні з ППО. Туреччина вже використовує свої дипломатичні інструменти, тож завдання партнерів і Києва полягає в тому, щоб підтримати цей процес і наповнити його практичним змістом.

Туреччина має повне право захищати цивільне судноплавство, розслідувати інциденти та вимагати дотримання міжнародного морського права, і ми ставимося до цього з розумінням. Ердоган чітко заявив, що Анкара закликає всі сторони діяти відповідально.

Україна відкрита до діалогу та обміну інформацією щодо будь-яких інцидентів. Важливо лише, щоб правові оцінки враховували їхні обставини та право України на самооборону. Агресор і держава, що захищається, перебувають у різних позиціях, і наш діалог із Туреччиною дозволяє це пояснювати предметно та партнерським тоном.

Греція може перейти від закликів до конкретних кроків: скоротити участь своїх судновласників у російському нафтовому експорті та допомогти в посиленні української ППО. Туреччина, зі свого боку, має унікальні можливості як посередник, адже довіряє їй і Київ, і розмовляє з нею Москва. Підтримка Анкарою територіальної цілісності України та її готовність приймати переговори на своїй території створюють реальний шанс перевести гарячу фазу війни в дипломатичну.

Безпека судноплавства неможлива без припинення російських атак на порти та цивільні судна. Свобода судноплавства не повинна стати механізмом, що дозволяє державі-агресору безперешкодно експортувати ресурси та фінансувати війну. Але саме спільні зусилля України, Туреччини та партнерів у Чорноморському регіоні можуть повернути морю статус безпечного торговельного шляху.