Лукашенко хоче імунітету від трибуналу: які таємні вимоги висуває диктатор для зняття санкцій

Олександр Лукашенко дедалі частіше говорить про мир і пропонує майданчик для переговорів, хоча сам досі допомагає Росії вести війну проти України. За цими заявами стоїть прагнення білоруського диктатора зберегти власну владу, уникнути прямої участі білоруської армії у бойових діях і домогтися скасування західних санкцій.

Мінськ намагається торгуватися зі США, пропонує американцям бізнес-можливості та шукає способи повернутися до міжнародної політики. Які поступки Лукашенко хоче отримати від Заходу, чому боїться сценарію прямої війни та як зміна політичного балансу у Вашингтоні вплине на його плани – для 24 Каналу розповів голова Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі Павло Латушко.

популярні відео

Панічний страх та спроби уникнути втягування у війну

Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко останнім часом активно просуває наратив про необхідність термінових мирних переговорів. За словами Латушка, ця риторика продиктована не турботою про мир, а глибоким особистим страхом.

Нагадаємо, що 3 листопада Лукашенко знову виступив із пропозицією припинити бойові дії та запропонував провести мирні переговори в Мінську. Він також спрогнозував завершення війни протягом найближчих місяців.

Диктатор усвідомлює: якщо Владімір Путін не досягне поставлених цілей в Україні під час зимової кампанії ударів по енергетиці, Кремль може змусити білоруську армію вступити в гарячу фазу війни. Лукашенко розуміє наслідки такого кроку.

Попередження від українського керівництва щодо ударів по військових цілях на території Білорусі у разі агресії сприймаються в Мінську максимально серйозно. Страх фізичного знищення змушує Лукашенка кричати про загрозу Третьої світової війни, намагаючись дистанціюватися від відповідальності за російську агресію, попри те, що саме він надав територію для вторгнення.

Повне інтерв'ю Латушка: дивитись відео

Список бажань диктатора: що Мінськ хоче виторгувати на переговорах

Головна мета Лукашенка на сьогодні – будь-якою ціною потрапити за стіл майбутніх мирних переговорів. Він не бажає бути просто посередником, а відкрито заявляє про себе як про сторону з великими інтересами.

Є чіткий перелік вимог, які диктатор планує просувати у разі своєї участі. По-перше, це збереження влади та визнання його де-юре легітимним президентом Білорусі. По-друге, імунітет від кримінального переслідування: гарантії того, що він не постане перед спецтрибуналом за злочин агресії та не відповідатиме за незаконне вивезення українських дітей.

По-третє, повне скасування економічних санкцій та фіксація відмови від їх застосування у майбутньому. Крім того, Мінськ вимагатиме відведення військ НАТО від білоруських кордонів та виключення з будь-яких підсумкових документів згадок про права людини.

Лукашенко навіть цинічно розраховує заробити на повоєнній відбудові України, просуваючи пропагандистську тезу, що Захід нібито не допомагатиме відновлювати зруйновану інфраструктуру.

Конкуренція за статус миротворця та легітимізація через ОБСЄ

Попри наполегливі пропозиції Лукашенка провести переговори у Мінську, його політична вага є мізерною. Головним конкурентом за статус переговорного майданчика виступає Туреччина на чолі з Реджепом Ердоганом, чий міжнародний вплив є непорівнянним із позицією білоруського узурпатора.

Розуміючи свою слабкість, Лукашенко шукає будь-які шляхи для легітимізації. Саме так слід розглядати нещодавній візит до Мінська генерального секретаря ОБСЄ.

Замість того, щоб використати цей візит для жорсткого тиску на режим – наприклад, вимагати звільнення хоча б п'ятдесяти політв'язнів в обмін на факт зустрічі – європейський чиновник фактично підіграв диктатору. Це дозволило білоруській пропаганді продемонструвати рукоподатність Лукашенка без жодних поступок з його боку, що є серйозним дипломатичним провалом міжнародної спільноти.

Якщо Кремль ультимативно вимагатиме присутності Лукашенка за столом переговорів як другого голосу для Путіна, Україна та її західні союзники повинні використати цю ситуацію для вирішення білоруської політичної кризи.

Павло Латушко пропонує чітку формулу: участь Лукашенка в будь-яких міжнародних форматах має бути жорстко зумовлена. Щоб отримати місце за столом, диктатор повинен негайно звільнити всіх політичних ув'язнених, повністю припинити репресії, розпочати декриміналізацію суспільно-політичного життя та сісти за стіл переговорів з демократичними силами Білорусі щодо транзиту влади.

Тільки висунення таких умов здатне вивести Білорусь зі сфери тотального впливу Росії та гарантувати регіональну безпеку.

Провал торгу зі США та фактор Трампа

Час грає проти білоруського режиму. Спроби Лукашенка виторгувати преференції у США до зміни адміністрації фактично провалилися.

Переговори щодо звільнення політв'язнів тривають майже два роки, але режим продовжує репресивний конвеєр, щодня затримуючи нових людей. Тепер, після перемоги Дональда Трампа та переходу Конгресу під контроль республіканців, вікно можливостей для Мінська звужується.

Зауважимо, раніше Латушко розповідав, що Лукашенко хоче домогтися скасування санкцій не лише проти калійної промисловості, а й проти білоруської нафтохімії, хімічного, банківського та IT-секторів. Окремо Мінськ зацікавлений у відновленні транзиту білоруських добрив через литовський порт Клайпеда. Це могло б принести режиму значні прибутки.

Також Лукашенко пропонував американцям участь у білоруських бізнес-проєктах. Зокрема, намагався зацікавити США продажем авіакомпанії "Белавіа" та орендою білоруських нафтопереробних заводів, однак ці пропозиції поки не дали результату. Також Мінськ просуває тристоронній проєкт зі США та Росією у сфері виробництва азотних добрив, який міг би відкрити шлях до зняття санкцій із підприємства "Гродно Азот" і російського "Газпрому".

Хоча існує ризик, що нова адміністрація США може змінити підходи до підтримки України, Конгрес залишатиметься потужною стримувальною противагою. Американські парламентарі контролюють бюджет і можуть блокувати сумнівні зовнішньополітичні угоди Білого дому, ініціюючи розслідування корупційних зв'язків. Тому Лукашенку буде вкрай важко продати звільнення заручників на своїх умовах.

Гібридні загрози та абсурд російської пропаганди

Водночас режим продовжує гібридний тиск на Європейський Союз. Активність на кордонах з Польщею та використання мігрантів залишаються інструментами залякування.

Мета цих провокацій – змусити європейські суспільства відчувати постійну загрозу, збільшувати витрати на власну оборону та втомитися від підтримки України. Ця стратегія синхронізована з абсурдними наративами російської пропаганди.

Як зазначає Латушко, рупори Кремля на кшталт Владіміра Соловйова кардинально змінили риторику: від обіцянок взяти Київ за три дні вони перейшли до залякування Європи тим, що українська армія нібито окупує країни НАТО. Ця ідеологія ідіотів спрямована виключно на західних популістів, щоб змусити їх припинити фінансування ЗСУ.

Проте всі ці дії лише підтверджують: і Москва, і Мінськ залишаються джерелами глобальної нестабільності, зупинити які може лише консолідована позиція Заходу та жорсткі ультиматуми, а не спроби умиротворення.