Альтернатива для Кремля: хто така Аліс Вайдель та як АдН готується стати владою в Німеччині

"Україна надто мала, щоб перемогти Росію" – такі слова пролунали з вуст лідерки "Альтернативи для Німеччини" (АдН) Аліс Вайдель у інтерв'ю для The Economist. Ба більше, вона назвала війну вже програною та закликала Берлін припинити фінансування українського спротиву. І найбльш тривожно, що люди з такими поглядами вже перемагають на регіональних виборах у Німеччині та стають владою.

У вересні 2026 року АдН здобула рекордні результати у Саксонії-Ангальт, а підтримка партії на загальнонаціональному рівні постійно зростає, лишаючи позаду навіть традиційні німецькі політичні сили. Все це відбувається на тлі багаторічних спроб ізолювати ультраправих від влади, підозр з боку спецслужб та численніих судових скандалів навколо "Альтернативи для Німеччини".

24 Канал проаналізував політичний шлях Аліс Вайдель, щоб розібратися, як колишня банкірка та доволі нетипова захисниця "традиційних цінностей" з цілим комбо з суперечностей стала обличчям німецьких ультраправих, чому традиційний політичний "брандмауер" навколо АдН поступово руйнується та чим прихід до влади ультраправої партії, яка відверто заграє з Кремлем, може загрожувати Україні та всій Європі.

популярні відео

Еталонна традиціоналістка з зірочкою: хто така Аліс Вайдель

Якби в сучасних німецьких ультраправих існував спеціальний відділ із дослідження біографій на відповідність традиційним цінностям, який був у їхніх попередників, Аліс Вайдель, найімовірніше, довелося б пройти доволі довгу та складну співбесіду. Річ у тім, що біографія 47-річної лідерки "Альтернативи для Німеччини" є чи не найяскравішим прикладом того, наскільки гнучкими можуть виявитися консервативні принципи, коли йдеться про політичну вигоду.

Вайдель народилася 6 лютого 1979 року в місті Гютерсло на заході Німеччини. Здобула економічну освіту в Байройтському університеті, а згодом захистила докторську дисертацію, присвячену пенсійній системі Китаю. Причому її наукову роботу фінансувала міцно пов'язана з Християнсько-демократичним союзом (ХДС, одна з головних системних партій Німеччини, що презентує правий центр політичного спектру – 24 Канал) фундація Конрада Аденауера. Певна іронія долі тут є, адже сьогодні ХДС є, мабуть, ключовим політичним противником самої Вайдель.

До приходу в політику вона встигла попрацювати в американському інвестиційному банку Goldman Sachs та компанії Allianz Global Investors, близько шести років прожила в Китаї, вивчила китайську мову й займалася бізнес-консалтингом. Загалом цілком типова кар'єра успішної економістки і представниці так званої "фінансової еліти", проти якої так яро сьогодні виступають європейські праві популісти.

Враховуючи ідеологію АдН, не менш цікавим є також особисте життя Вайдель. Політикиня перебуває в одностатевому партнерстві із Сарою Боссард, швейцарською кінопродюсеркою шрі-ланкійського походження, разом вони виховують двох синів.

Нічого такого, якби вся партійна риторика не концентрувалася навколо агресивного захисту так званої "традиційної сім'ї", німецької ідентичності та необхідності обмеження імміграції. Втім, саму Вайдель та її сопартійців подібні суперечності "чомусь" особливо не турбують.

Сама ж політична кар'єра Аліс Вайдель розпочалася ще у 2013-му році, коли вона приєдналася до щойно створеної "Альтернативи для Німеччини". Тоді АдН ще була переважно євроскептичною партією економістів і консерваторів, які виступали проти фінансової допомоги проблемним країнам єврозони, що було дуже актуально, адже Німеччина фактично взяла на себе порятунок проблемних економік Греції, Португалії, Кіпру та інших. Однак після міграційної кризи 2015 року партія почала дедалі активніше експлуатувати вже антимігрантську риторику, поступово перетворюючись на повноцінний ультраправий рух.

Вже у 2017 році Вайдель вперше потрапила до Бундестагу та очолила парламентську фракцію АдН спільно з Александером Гауландом. У 2022-му стала співголовою партії разом із Тіно Хрупаллою, а на парламентських виборах 2025-го року вже була кандидаткою в канцлери від АдН. Тоді партія здобула 20,8% голосів, удвічі покращивши результат попередніх виборів.

Та найбільш показовою стала еволюція відносин Вайдель із радикальним крилом партії, передусім його неформальним лідером Б'єрном Гекке. Ще 2017-го року вона підтримувала спроби взагалі виключити Гекке з партії, зокрема через висловлювання, які навіть однопартійці вважали аж надто близькими до націонал-соціалізму.

Та згодом політична кон'юнктура змусила Вайдель піти на компроміс. Замість критики вона почала відкрито захищати соратника, якого німецькі суди неодноразово карали за використання нацистських гасел. Як зазначають аналітики OSW, саме тактичний союз із радикальним крилом дозволив Вайдель зміцнити власні позиції всередині партії. На липневому з'їзді 2026-го року її переобрали співголовою "Альтернативи для Німеччини" із абсолютною підтримкою у 81,3% делегатів.

Фактично Вайдель вдалося зробити те, що раніше здавалося майже неможливим: поєднати радикальну риторику ультраправих із цілком респектабельним образом успішної економістки та профі. І схоже, що така стратегія чудово працює, адже поки її сопартійці періодично потрапляють у скандали через симпатії до нацистського минулого, сама Вайдель переконує німців, що просто хоче повернути їхній країні колишню велич.

Ключова проблема в тому, що з кожним місяцем все більше німців готові їй повірити.

Брандмауер дав тріщину: чому Німеччина більше не може зупинити зростання АдН

У німецького політичного істеблішменту вже багато років існує доволі простий рецепт боротьби з ультраправими: просто не допускати їх до влади всіма можливими способами. Саме на цьому принципі тримається так званий політичний "брандмауер" (бар'єр або санітарна зона), який передбачає відмову традиційних німецьких партій від будь-яких коаліцій з АдН. І донедавна така стратегія дійсно працювала, адже навіть перемоги на регіональних виборах не гарантували ультраправим місця в уряді.

Однак нині з кожним наступним електоральним циклом підтримка АдН зростає, а формувати коаліції без неї стає дедалі складніше. Особливо яскраво це продемонстрували вересневі вибори у Саксонії-Ангальт, де партія Вайдель здобула рекордні 43,8% голосів, тоді як її найближчий конкурент, той самий "Християнсько-демократичний союз", – отримав лише 17,2%.

Ще гірші результати продемонстрували інші системні партії: соціал-демократи із 9,3% та "зелені" із 8,9%. Тобто одразу три традиційні німецькі партії разом набрали лише 35,4% голосів, поступившись ультраправим навіть об'єднаними зусиллями. Фактично для збереження "брандмауера" традиційним партіям доводиться шукати дедалі екзотичніші політичні союзи, при тому, що від цього страждає також ізоляція самої АдН.

До прикладу, у січні 2025 року блок ХДС/ХСС Фрідріха Мерца провів через Бундестаг міграційну резолюцію якраз завдяки голосам "Альтернативи для Німеччини". Це спровокувало серйозний політичний скандал та хвилю обурення серед традиційних партій, адже запропоновані заходи, зокрема щодо відмови у в'їзді біженцями, критикували за суперечність німецькому та європейському праву.

Після завершення голосування Аліс Вайдель і Тіно Хрупалла не приховували свого захвату, адже вперше в історії Бундестагу парламентська резолюція була ухвалена завдяки голосам АдН. Щоправда, сама резолюція мала рекомендаційний характер і не передбачала безпосередніх змін до законодавства, але для ультраправих політичне значення цієї перемоги було значно важливішим за правові нюанси.

Та зрештою там, де політичної ізоляції виявляється недостатньо, у справу вступають юридичні обмеження. У травні 2025 року Федеральне відомство із захисту конституції Німеччини, яке також виконує функції внутрішньої розвідки, визнало "Альтернативу для Німеччини" правоекстремістською організацією. Це дозволило пильніше слідкувати за діяльністю партії та її керівництва, а також запусило дискусії навколо ідеї повністю заборонити АдН.

Та в правовій державі, якою лишається Німеччина, забороняти партії направо і наліво – справа не з простих. Вже за кілька днів АдН оскаржили рішення в суді і в лютому 2026 року з партії зняли офіційне екстремистське клеймо. Адміністративний суд Кельна постановив, що до офіційного вироку, відомство не має права класифікувати всю партію як екстремістську, оскільки наявних доказів для цього поки що недостатньо. Втім, можливість спостереження за діяльністю АдН лишилася без змін.

Та поки політики сперечаються про доцільність заборони партії, навколо АдН спалахнув черговий скандал. У жовтні невідомі хакери оприлюднили понад 420 тисяч електронних листів, викрадених під час вересневої атаки на поштові скриньки АдН. За даними видання ZDF Heute, серед злитих матеріалів можуть міститися свідчення расистських та антисемітських поглядів окремих партійних функціонерів і прихильників "Альтернативи для Німеччини", хоча автентичність і контекст окремих повідомлень досі потребують перевірки.

Вірусний кадр з мітингу АдН у Галле з моментом виступу на ньому Ілона Маска в січні 2025-го / фото – AFP

Зрештою, виходить так, що всі ці спроби ізолювати АдН стали для Аліс Вайдель ще одним інструментом політичної боротьби. Адже тепер вона може не лише критикувати німецький істеблішмент, а й розповідати виборцям, як той нібито намагається позбавити їх права голосу. І поки традиційні партії сперечаються, наскільки високою має бути стіна навколо ультраправих, АдН продовжує зростати настільки швидко, що незабаром за цією самою стіною можуть опинитися самі ж її будівничі.

Німецька "альтернатива" для Кремля: як саме успіх Вайдель загрожує Україні

З точки зору України головною особливістю та проблемою "Альтернативи для Німеччини", як і чималої кількості інших правопопулістських партій Європи, є їхнє безмежне бажання підігравати Росії. Адже поки Аліс Вайдель та її соратники обіцяють повернути Німеччині суверенітет і колишню велич, у відносинах із Кремлем вони демонструють неабияку готовність до компромісів. Причому йдеться далеко не лише про традиційні для АдН заклики скасувати антиросійські санкції або ж припинити допомогу Україні.

До прикладу, у червні 2026 року відповідальний за зовнішню політику АдН Маркус Фронмаєр відвідав міжнародний економічний форум у Санкт-Петербурзі, де зустрівся з керівником "Газпрому" Олексієм Міллером та спецпредставником Путіна Кирилом Дмитрієвим. Попри те, що обидва росіянина перебувають під західними санкціями, Фронмаєр обговорював із ними відновлення постачання російського газу та співпрацю між країнами.

Ще цікавіша історія трапилася з євродепутатом від АдН Петром Бистроном, якого підозрюють в отриманні хабарів від пов'язаної з Кремлем пропагандистської мережі Voice of Europe. За версією слідства, кошти могли передаватися політику за просування російських інтересів у Європі. У травні 2025-го року Європарламент навіть позбавив Бистрона депутатського імунітету для проведення розслідування, але сам політик, звісно ж, усі звинувачення відкидає.

Та, мабуть, найбільше занепокоєння німецької влади та силових структур викликала діяльність депутатів АдН, які почали активно цікавитися військовою інфраструктурою країни. За даними видання Der Spiegel, парламентарі регулярно надсилали запити на інформацію про маршрути військових перевезень, системи протидії дронам, кіберзахист та вразливі місця критичної інфраструктури. Німецькі спецслужби побоюються, що подібні дані можуть збиратися та використовуватися в інтересах Кремля.

Тім Шрамм в Україні

Та особливо показовим є те, що зрештою не всі представники АдН поділяють захоплення Росією. У липні 2025-го року стало відомо, що 22-річний член партії Тім Шрамм кілька місяців воював добровольцем на боці України. Втім, партійне керівництво Альтернативи для Німеччини такого вчинку не оцінило, і проти Шрамма ініціювали процедуру виключення з партії.

Втім, найбільш проблемною фігурою в усій цій історії лишається сама Аліс Вайдель. У нещодавньому інтерв'ю The Economist вона запропонувала взагалі припинити німецьку підтримку України, назвавши її війну проти російського вторгнення вже програною. На її думку, Київ не здатний перемогти Москву, а отже, подальше фінансування українського спротиву просто суперечить інтересам Німеччини.

І схоже, що такі погляди поступово знаходять цілком практичне застосування. Уже 14 жовтня 2026-го АдН спільно з лівопопулістським "Союзом Сари Вагенкнехт" та згідно "правила підкови" через парламент Саксонії-Ангальт провела резолюцію із закликом припинити військову та фінансову допомогу Україні, за винятком гуманітарної, а також скасувати санкції проти Росії.

Звісно, регіональний парламент не може самостійно змінити зовнішню політику Берліна, однак цей випадок чудово демонструє, як саме ультраправі можуть використовувати можливості, які відкриває перед ними парламентська більшість.

Амбіції Вайдель виходять далеко за межі Німеччини. 21 жовтня вона представила власний план реформування Євросоюзу, який фактично пропонує радикально порізати повноваження європейських інституцій на користь національних урядів. З огляду на можливі успіхи ультраправих в інших країнах Європи на виборах наступного року ця позиція вже не виглядає маргінальною.

Для України це в перспективі означає не лише втрату підтримки одного з найважливіших союзників в ЄС, а й послаблення політичної єдності всередині всього, на якій, власне, і тримається значна частина санкційного тиску на Росію.

І в цьому полягає головна небезпека політичного тріумфу Аліс Вайдель. Адже для того, щоб допомогти Кремлю послабити європейську підтримку України, їй зовсім не обов'язково самій ставати канцлером. Достатньо здобути вплив у Бундестазі, який змусить традиційні партії рахуватися з її політичною програмою. І поки Берлін продовжує сподіватися на свій знаменитий "брандмауер", у Москві, мабуть, із неабияким задоволенням спостерігають за тим, як він поступово вкривається тріщинами.